У Шостці попрощалися із захисником України Віктором Дмитровичем Наделом. Він народився 10 січня 1973 року у Шостці, був єдиною дитиною у родині, виріс у Воронежі. Навчався у Воронізькій загальноосвітній школі №1, а згодом опанував професію електромонтера у професійно-технічному училищі №10.
З дитинства Віктор любив риболовлю. Це захоплення залишалося з ним упродовж усього життя. Для нього риболовля була не просто хобі — це був час тиші, природи та душевного відпочинку.
13 грудня 1991 року Віктор розпочав строкову військову службу. Після її завершення працював у Шосткинській виправній колонії.
Згодом створив власну родину. Разом із дружиною виховував двох дітей — доньку Ірину та сина Дмитра. Для них він був люблячим і турботливим батьком, людиною, яка завжди залишалася надійною опорою для найдорожчих.
Рідні, друзі та побратими згадують Віктора як доброзичливого, людяного, врівноваженого й товариського чоловіка. Він умів підтримати, допомогти та знайти потрібні слова.
Понад три роки на захисті України
30 вересня 2020 року Віктор Надел став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Він захищав Україну на Донецькому, Чернігівському та Луганському напрямках. Мав звання солдата, виконував обов’язки гранатометника. Серед побратимів його знали за позивним «Дед».
У 2022 році Віктор отримав осколкове поранення. Після лікування у Дніпрі та відновлення він знову повернувся до військової служби.
За сумлінне виконання військового обов’язку захисник був відзначений медаллю «Знак пошани» за 15 років сумлінної служби, а також нагородою учасника бойових дій.
«Чекайте…»
Рідні назавжди запам’ятають його останні слова:
«Їду на позицію. Скоро приїду у відпустку. Чекайте…»
Вони чекали.
Чекали на його повернення додому, на зустріч, обійми, звичайні родинні розмови. Чекали того дня, коли Віктор знову переступить поріг рідної оселі.
У нього були прості мрії — знову поїхати на рибалку, повернутися до мирного життя, більше часу проводити з родиною. Хотів відвезти кохану дружину на море, подарувати їй ті щасливі дні, про які вони, напевно, не раз говорили.
Та війна не дала цим мріям здійснитися.
14 червня 2024 року Віктор Дмитрович Надел загинув, виконуючи військовий обов’язок, у районі населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області.
Певний час захисник вважався зниклим безвісти. Для родини це були довгі місяці болісного очікування — між надією та страхом, молитвами й вірою у добру звістку.
Родина дочекалася. Але не так, як мріяла.
Тепер Віктора проводжають в останню путь. Із ним прощаються рідні, друзі та побратими, а його ім’я назавжди залишається в історії родини та громади.
Віктор Надел віддав життя, захищаючи Україну. Він мріяв повернутися додому. Не судилося.
Та пам’ять про нього залишиться — у серцях дітей, дружини, рідних, друзів і тих, хто стояв із ним пліч-о-пліч на війні. Вічна пам’ять і шана Захиснику України.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.