Майстер-сержант Олег Бугайов пов’язав своє життя зі службою у 2 Шосткинському полку понад двадцять років тому. Спочатку він проходив строкову службу, а після демобілізації свідомо повернувся до військової частини вже за контрактом. Відтоді служить у військовому оркестрі, залишаючись частиною одного колективу протягом багатьох років.
«У 2001 році мене призвали на строкову службу до 2 Шосткинського полку. Після демобілізації зрозумів, що хочу повернутися. У 2003 році підписав контракт і став музикантом військового оркестру. Мені завжди хотілося служити саме в оркестрі, бути частиною колективу, який разом виконує свій обов’язок. І до сьогодні я залишаюся в цьому колективі», – розповідає Олег.
Повномасштабне вторгнення назавжди змінило звичний ритм служби. Уже в перші години війни підрозділ вирушив на виконання бойових завдань на Чернігівщину, де гвардійці облаштували оборону та спостережні позиції, стримуючи просування російських військ у напрямку Чернігова.
«Зранку 24 лютого, коли пролунала довга сирена, я одразу зрозумів, що сталося щось серйозне. Через кілька хвилин надійшла бойова тривога. Того ж дня ми вирушили у бік Києва, а потім зайняли позиції поблизу села Калачівка на Чернігівщині. Нашим завданням було не допустити прориву ворога до Чернігова, спостерігати за пересуванням техніки, передавати координати та уточнювати інформацію», – згадує Олег.
Одним із найважчих днів для військового стало 7 березня. Саме тоді російська колона важкої техніки спробувала прорватися через ділянку, яку обороняли українські захисники.
«Пам’ятаю той ранок дуже добре. Колона швидко рухалася в наш бік. Завдяки завчасно облаштованим укріпленням і замінованій дорозі її вдалося зупинити, а згодом – знищити. Саме тоді особливо відчув, наскільки важлива підготовка і злагодженість кожного військовослужбовця», – ділиться Олег.
Попри постійні обстріли, найбільше враження на військовослужбовця справили люди, які залишалися в селах. Місцеві жителі підтримували військових, допомагали облаштовувати позиції, приносили продукти та не втрачали людяності навіть у найважчі моменти.
«Одного разу ми зустріли жінку з донькою, які майже двадцять днів просиділи в підвалі. Вони були виснажені й дуже налякані. Найперше, що ми зробили, – нагодували їх і намагалися заспокоїти. Такі моменти залишаються в пам’яті назавжди», – говорить захисник.
Війна принесла чимало трагедій і мирному населенню. Захисник згадує колони цивільних автомобілів, які намагалися евакуюватися з Чернігова, але потрапляли під удари російської авіації.
«Було дуже боляче бачити загиблих мирних людей. Російська авіація завдавала ударів просто по колонах автомобілів із цивільними, які намагалися врятувати свої родини. Такі картини неможливо забути», – згадує із сумом Олег.
Не менш страшною стала ніч, коли авіабомби впали безпосередньо на позиції українських військових. Один із ударів зруйнував будинок, у якому перебували побратими Олега.
«Уночі по наших позиціях скинули близько шести авіабомб. Одна з них влучила в будинок, де були наші хлопці. Ми одразу кинулися їх відкопувати. Найбільшим щастям було побачити, що всі залишилися живими. Будинок був майже повністю зруйнований, але кімната, де вони перебували, хоч і була засипана уламками, врятувала їм життя. Усі отримали контузії, але головне – вижили», – розповідає військовослужбовець.
За роки служби Олег Бугайов був свідком багатьох подій, але переконаний, що найцінніше на війні – це люди поруч. Побратими, які не залишають один одного в біді, та мирні жителі, які навіть під обстрілами знаходили сили підтримувати українських захисників, пишуть у Фейсбук-спільноті Військової частини 3022 Національної гвардії України.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.