Війна обірвала життя 38-річного Віталія Паристого із селища Вороніж Шосткинської громади. Він мріяв повернутися додому, створити власну сім’ю, стати батьком. Та 8 липня 2026 року його життєвий шлях завершився на Дніпропетровщині під час виконання бойового завдання.
Віталій Паристий народився 30 січня 1988 року в Шостці, однак усе життя прожив у Воронежі, який став для нього рідним. Тут минули його дитинство та юність, тут залишилися найдорожчі люди. У родині він був старшим братом, мав молодшу сестру Аліну.
Навчався Віталій у Воронізькій загальноосвітній школі № 1, де здобув повну загальну середню освіту. У 2006–2007 роках проходив строкову військову службу в Гостомелі, де служив зв’язківцем. Після армії вступив до школи міліції в Сумах, а згодом працював у патрульній службі.
Згодом Віталій обрав залізничну справу. У 2015 році розпочав навчання в Конотопському професійно-технічному училищі залізничного профілю, опановуючи фах помічника машиніста. У 2021 році закінчив школу машиністів і працював у локомотивному депо Конотопа.
Та 20 вересня 2025 року його життя знову пов’язало з військовою службою. Віталія призвали на захист України. Він служив солдатом, був кулеметником третього штурмового взводу військової частини А4862. Виконував бойові завдання на Дніпропетровському напрямку. Його позивний — «Вітя».
У мирному житті Віталій був добрим, товариським і працьовитим. Любив риболовлю, цікавився автомобільною технікою та мотоциклами. Цінував прості радощі, любив рідних, будував плани на майбутнє.
Він хотів одружитися, створити власну сім’ю, стати батьком сина. Мріяв повернутися до рідного дому, працювати, жити на своїй землі й мати попереду багато звичайних, але таких важливих днів поруч із близькими.
Усе це мало бути в його житті.
8 липня 2026 року Віталій Паристий загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Січневе Дніпропетровської області. Він віддав життя, захищаючи Україну.
У пам’яті рідних і близьких назавжди залишаться його голос, щирість, спогади про спільні миті та слова, які тепер відгукуються особливим болем: «Я йду в один край…»
Віталій повертається додому — до Воронежа, де на нього чекатимуть уже не майбутні плани, а невимовний біль утрати. Для рідних він назавжди залишиться сином і братом, для друзів — щирим товаришем, а для України — воїном, який став на її захист.
«Він повертається додому, але вже не так, як мріяв. Війна забрала його майбутнє, проте не зможе стерти пам’ять про нього. Його життєвий шлях став частиною історії боротьби українського народу за свободу та незалежність. Вічна пам’ять і слава Герою! Щирі співчуття рідним і близьким. Низький уклін за мужність, службу та відданість Україні», — написав міський голова Микола Нога.
Вічна пам’ять і шана Віталію Паристому. Щирі співчуття рідним і всім, хто знав та любив Захисника.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.