У кожного з них були свої мрії, плани на майбутнє, улюблені люди та родинне тепло, до якого вони прагнули повернутися. Та війна безжально обірвала їхні життя.
Один мріяв створити власну сім’ю та просив берегти від хвилювань найдорожчу людину – маму. Інший жив заради дружини й доньок, щодня телефонував додому та вірив, що обов’язково повернеться. Обидва добровільно стали на захист України, обидва до останнього залишалися вірними військовій присязі та своєму народові.
Вчора Шосткинщина схилила голови у жалобі та вдячності перед мужніми воїнами, які віддали найдорожче, власне життя, за мирне майбутнє рідної землі.
Юрій Васильович Рудюк народився 17 вересня 1990 року в Шостці. У родині виховувалися двоє синів – Юрій та Олександр. Навчався у загальноосвітній школі №12, після чого здобув фах помічника машиніста у Білопільському професійному залізничному ліцеї транспорту.
Упродовж життя працював на різних роботах, але завжди сумлінно та відповідально ставився до будь-якої справи. Рідні та друзі згадують його як добру, щиру і врівноважену людину, яка завжди була готова прийти на допомогу та підтримати інших.
Особливе місце в його житті займала кохана Христина. Разом вони будували плани на майбутнє, мріяли про весілля та власну родину. Та їхні мрії перекреслила війна.
7 грудня 2023 року Юрій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Старший солдат служив оператором безпілотних авіаційних комплексів, мав позивний «Кулінар». Захищав Україну на Херсонському, Донецькому та Запорізькому напрямках.
Найбільшою мрією воїна було мирне життя поруч із рідними та створення міцної сім’ї. Він завжди хвилювався за матір і навіть жартома просив побратимів не повідомляти їй поганих новин, якщо з ним щось трапиться: «Не кажіть мамі… Не хочу, щоб вона хвилювалася…»
6 травня 2025 року Юрій Рудюк загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
Світла пам’ять Герою. Дякуємо за мужність, відвагу та кожен день захисту України.
Олексій Федорович Бердніков народився 22 листопада 1975 року в Шостці у великій родині, де зростав разом із десятьма братами та сестрами. Навчався у школі №12, а згодом здобув спеціальність електрика у професійно-технічному училищі №13.
Працював електриком у центральній районній лікарні та на одному з підприємств міста. Його знали як справжнього майстра своєї справи – відповідального, працьовитого та надійного. Колеги й знайомі згадують Олексія як добру, відкриту й щиру людину із золотими руками.
Разом із дружиною Інною він створив міцну та люблячу родину, виховав двох доньок – Катерину та Оксану. Сім’я була для нього найбільшою цінністю. Він любив проводити час із дітьми, рибалити, збирати гриби та радіти простим миттєвостям поруч із рідними.
9 березня 2023 року Олексій добровільно став до лав Збройних Сил України. Старший солдат служив гранатометником, мав позивний «Бек». Захищав державу на Донецькому та Харківському напрямках. Після поранення у 2023 році пройшов лікування та повернувся до служби.
За мужність і відданість Україні був нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Хрест пошани», «Золотий хрест» та відзнакою «За військову службу Україні».
Найбільше воїн мріяв про завершення війни та повернення додому – до дружини й доньок. Він хотів бачити їх щасливими, підтримувати у важливі моменти життя та зустрічати мирні світанки разом із родиною.
Остання розмова з рідними була короткою:«Терміново відправляють на виїзд… Повернусь – наберу…»
Після цього Олексій тривалий час вважався безвісти зниклим. Родина жила надією та чекала на диво. Та, на жаль, стало відомо найстрашніше.
Старший солдат Олексій Бердніков загинув 15 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання. Лише через тривалий час родина отримала офіційне підтвердження його загибелі.
Світла пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Захисника.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.