Марія Ільєнко на псевдо «Злюка» до війська доєдналася 26 лютого 2024 року. Свій шлях розпочала у 2 Шосткинському полку на посаді стрільця, а сьогодні командує відділенням стрілецької роти. Каже, що рішення стати військовослужбовицею визрівало поступово.
Після початку повномасштабного вторгнення вона, як і багато українців, намагалася допомагати тим, хто цього потребував — і цивільним, і військовим. Про службу у війську тоді навіть не замислювалася серйозно. Страх і невпевненість брали своє. Змінити погляд на ситуацію допомогла розмова з власною дитиною.
«Одного дня моя дитина підійшла до мене і запитала: “Мамо, а що ми можемо зробити, щоб закінчилася війна?”. Після цих слів я зрозуміла, що маю бути там, де я зараз. Якщо можу чимось допомогти та щось зробити для перемоги — я це зроблю», — розповідає гвардійка.
Її рішення було насамперед про родину та майбутнє дітей. Саме вони залишаються головною мотивацією продовжувати службу.
«Для мене мотивація — моя сім’я. Вона народилася у вільній країні і у вільній країні житиме», — говорить військова.
Служба змінила її не лише зовні. За цей час змінилися погляди на життя, ставлення до себе та людей поруч, з’явилися нові навички й звички. Змінився і сам підхід до труднощів.
«Чесно кажучи, моє життя дуже кардинально змінилося. Військова служба багато чого мене навчила. Скажу коротко: військовий статут — чудодійні ліки від усіх типів хвороб», — жартує гвардійка.
Сьогодні її зона відповідальності — відділення стрілецької роти. Для командира це не лише виконання власних завдань, а й постійна робота з особовим складом. Вона переконана: командир має бути готовим до будь-якої ситуації та постійно вдосконалюватися.
«Командир відділення повинен вміти все і вчити цьому особовий склад. Якщо ти чогось не вмієш — піди, навчися, а потім навчи інших. Тому яке б завдання не прилетіло — воно має бути виконане», — ділиться Злюка.
У сержантському середовищі цю особливість служби сприймають із гумором.
«Ми жартуємо, що сержантський склад — це універсальні солдати. Я б сказала — невмирущі кіборги своєї справи», — усміхається Марія.
За час служби військовослужбовиця зрозуміла: у війську неможливо зупинитися на досягнутому. Щодня з’являється новий досвід, нові завдання і нові люди, від яких також можна чогось навчитися.
«Досвіду не буває забагато. Я набираюся його кожного дня. З самого початку служби я постійно чогось вчуся. Найбільше запам’ятовуються люди, з якими ти служиш чи навчаєшся. А ще — позивні, які тобі придумують твої любі побратими та посестри», — говорить Злюка.
Одним із найскладніших завдань для неї залишається робота з людьми. Адже командир має не просто поставити завдання, а й розуміти тих, хто поруч. У кожного свій характер, життєві обставини та власне бачення ситуації.
«Найскладніше для мене — знайти до кожного свій підхід. Всі ми різні, всі з характером, у кожного свої проблеми. Тому для мене це, мабуть, найскладніше», — говорить гвардійка.
Попри труднощі, сьогодні вона вже не шукає додаткових причин залишатися у війську. Свій вибір вона зробила тоді, коли одягнула форму та прийняла військову присягу.
«Я вже тут, я вже в строю і робитиму все, що від мене залежить. Якщо я вже надягнула військову форму і прийняла присягу на захист держави, то дороги назад немає», — каже Марія.
Вона також говорить про жінок у війську. На її думку, ставлення до військовослужбовиць поступово змінюється, а жінка на командній посаді сьогодні вже не повинна сприйматися як виняток.
«Зі свого досвіду знаю, що дівчат в армії не дуже люблять. А якщо дівчина ще й командир — це труба для чоловіків. Але ці стереотипи потрібно змінювати, і чим скоріше, тим краще», — ділиться Злюка.
Тим, хто лише думає про військову службу, вона радить не дозволяти страху визначати майбутнє.
«Всім дівчатам, які хочуть пов’язати своє життя зі службою, я бажаю робити це без страху і якихось комплексів. Найголовніше — з бажанням. Генералом може бути і жінка», — говорить Марія.
А її власне розуміння Перемоги дуже просте й водночас важливе. Це день, коли українські діти зможуть знову чекати своїх батьків не з війни, а просто додому.
«Для мене Перемогою стане день, коли кожна дитина дочекається живими додому свого батька чи матір зі словами: “Ми вистояли. Перемога”», — говорить гвардійка.
За матеріалами Військова частина 3022 Національної гвардії України.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.