Гвардієць 2 Шосткинського полку Національної гвардії України Дмитро Горох до повномасштабної війни працював на державній службі. Він має дві юридичні освіти: закінчив Чернігівський інститут права, соціальних технологій та праці, де здобув ступінь бакалавра з відзнакою, а згодом отримав кваліфікацію спеціаліста в Університеті права НАН України в Києві.
Після навчання Дмитро повернувся до рідного міста. Працював в управлінні юстиції, управлінні Пенсійного фонду, управлінні праці та соціального захисту населення, районній державній адміністрації. Та коли війна прийшла на українську землю, чоловік ухвалив рішення стати на її захист.
«Я пішов на службу через бажання вберегти своїх рідних — дружину, дітей, батьків. Хотів захистити свій дім і свій край. Хотів, щоб наші діти росли, навчалися, працювали та створювали свої сім’ї вдома, в Україні. Як каже народне прислів’я: “Де народився — там і знадобився”. Ми повинні зробити все, щоб люди жили у своїх домівках, а не були змушені тікати від війни», — говорить Дмитро.
Після проходження базової загальновійськової підготовки він прибув до військової частини 3022 на посаду стрільця. Перші бойові завдання виконував на кордоні Сумщини, де ніс службу на позиціях відділення та спостережних пунктах.
Згодом були бойові відрядження на найгарячіші напрямки фронту. Взимку 2024 року Дмитро виконував завдання на Торецькому напрямку, а влітку та восени 2025 року — на Покровському.
Свої перші враження від лінії бойового зіткнення він пам’ятає досі.
«Коли потрапляєш безпосередньо на передову, бачиш справжню ціну так званого “руського миру”. Руїни, знищені міста, жодної вцілілої будівлі. Це і є той порядок та визволення, які окупанти несуть на нашу землю», — розповідає військовослужбовець.
На позиціях, каже Дмитро, думки зовсім не про героїзм.
«Найперше думаєш про надійне укриття, облаштування безпечних позицій, про власну безпеку та безпеку побратимів. Постійно аналізуєш ситуацію, визначаєш план дій на випадок будь-якого розвитку подій», — розповідає Дмитро.
За словами гвардійця, Торецький та Покровський напрямки багато в чому були схожими.
«Ворог постійно застосовував тактику просочування малими групами між нашими бойовими порядками. Це були так звані м’ясні штурми. Незважаючи на величезні втрати, вони йшли вперед буквально по тілах своїх загиблих. Але завдяки злагодженій роботі наших стрілецьких груп і підтримці з повітря більшість таких спроб закінчувалася для противника знищенням», — згадує гвардієць.
Водночас на Покровському напрямку росіяни значно активніше використовували безпілотники.
«На Покровському напрямку було набагато більше ворожих дронів — як важких ударних, так і FPV. Також масово застосовувалися FPV-дрони на оптоволокні. На Торецькому напрямку ударні та FPV-дрони теж були, але їх кількість була меншою, і тоді ще не використовувалися FPV на оптоволокні», — говорить Дмитро.
У вересні 2025 року під час переміщення між позиціями група з трьох військовослужбовців потрапила під удар FPV-дронів.
«Ми пересувалися між позиціями, коли почався обстріл. У результаті я отримав осколкові поранення та розрив барабанної перетинки, також побратими поруч отримали серйозні поранення», — розповідає гвардієць.
Попри це, Дмитро надавав домедичну допомогу побратимам, які зазнали важких поранень, до прибуття евакуаційної групи. Після цього були місяці лікування та реабілітації. У січні 2026 року Дмитро повернувся до служби.
Сьогодні через наслідки поранення він має встановлену третю групу інвалідності, пов’язану із захистом Батьківщини, однак продовжує виконувати військовий обов’язок.
«Я залишаюся на службі. Війна триває не лише на лінії бойового зіткнення. Тил також повинен докладати максимум зусиль для наближення нашої перемоги. Кожен має робити те, що може», — додає Дмитро.
Нині гвардієць несе службу на блокпостах, бере участь у заходах безпеки та контролю, виявляє зброю, боєприпаси, вибухові пристрої та інші небезпечні предмети.
Попри пережите, Дмитро не втрачає віри у перемогу України та впевнений, що боротьба триває за майбутнє наступних поколінь.
«Ми воюємо за те, щоб наші діти жили у своїх домівках, ходили до українських шкіл, будували своє майбутнє на рідній землі. Саме заради цього варто вистояти та перемогти», — підсумовує гвардієць.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.