Шостка знову схиляє голову у скорботі. Громада попрощалася із земляком, Захисником України Володимиром Володимировичем Романцовим, який віддав своє життя, виконуючи бойове завдання на Донеччині.
Його життєвий шлях був пов’язаний із військовою службою ще задовго до початку повномасштабної війни. Володимир змалку вирізнявся активністю, добротою та відповідальністю. Народився 22 березня 1987 року у Шостці, де зростав разом із братом.
Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №5. З дитинства захоплювався музикою, відвідував місцеві музичні гуртки, а після здобуття неповної середньої освіти продовжив навчання у музичному училищі. Там опановував гру на духових інструментах.
Та ще з юних років Володимир відчував особливий потяг до військової справи. Він рано зрозумів, що хоче пов’язати з нею своє життя. Проходив строкову військову службу у Чернігівській області, а після її завершення продовжив служити за контрактом.
Військова професія стала для нього не просто роботою. Володимир служив кінологом, сумлінно виконував свої обов’язки, постійно вдосконалював професійні навички та здобув повагу серед побратимів, колег і керівництва.
Після завершення контракту він звільнився з військової служби та поїхав працювати до Чехії. Попереду, здавалося, відкривався новий етап життя — робота, плани, можливість будувати власне майбутнє.
Але 24 лютого 2022 року змінило все.
Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення росії, Володимир не залишився за кордоном. Він повернувся до України, бо розумів: його місце — тут, поруч із рідною землею та людьми, яких потрібно захищати.
Володимир Володимирович мав військове звання старшого сержанта, служив на посаді кінолога та мав позивний «Шустрий». Виконував бойові завдання на Покровському напрямку та на прикордонні.
За сумлінну службу, особисту хоробрість і патріотизм Захисник був відзначений нагородами «10 років сумлінної служби», «15 років сумлінної служби» та відзнакою «Учасник бойових дій».
Та найбільше про Володимира говорять не його нагороди, звання чи послужний список. Ті, хто знав його, передусім згадують його людяність.
Він був вихованою, доброю та щирою людиною. Побратими говорять про нього як про надійного товариша, який не залишав своїх без підтримки. На нього можна було покластися — і в службі, і в найскладніші моменти.
За мужністю військового залишалася проста людська мрія — жити.
Володимир хотів побачити батьків, зустріти кохану людину, створити сім’ю, мати власний дім, у якому лунав би дитячий сміх. Хотів любити, радіти звичайним речам, будувати своє майбутнє.
Його мрії були такими простими й такими важливими…
27 серпня 2025 року вранці Володимир зателефонував рідним. Перед виходом на бойове завдання він сказав слова, які назавжди залишилися у пам’яті близьких:
«Не чекайте… Я йду на завдання. Вам стосовно мене буде телефонувати мій товариш Андрій».
Наступного дня Володимир загинув, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новоекономічне Покровського району Донецької області.
Для рідних настали довгі місяці очікування. Вони жили надією, вірили, що Володимир живий, що він повернеться додому. Чекали на звістку, сподівалися на диво.
Але дива не сталося.
Сьогодні Володимир Романцов повертається до рідної Шостки назавжди.
Повертається не так, як мріяв. Не до батьків із розповідями про пережите. Не до майбутнього дому, який хотів створити. Не до життя, яке так хотів прожити.
Він повертається до рідної землі, за яку віддав найдорожче — власне життя.
У пам’яті тих, хто знав Володимира, він назавжди залишиться турботливим сином і братом, надійним побратимом, відповідальним військовим та просто доброю людиною, яка вміла підтримати й залишатися поруч.
Він повернувся з чужої країни додому, коли Україна потребувала своїх захисників. І до останнього залишався вірним рідній землі, військовій присязі та своєму обов’язку.
Його життя обірвалося на війні, але пам’ять про нього житиме серед тих, хто його любив, знав і пам’ятає.
Володимир Романцов віддав своє життя за Україну. За рідну Шостку. За можливість для інших жити у вільній державі. За майбутнє, у якому могли здійснитися і його власні мрії.
Вічна шана та світла пам’ять Захиснику України Володимиру Романцову.
Низький уклін Герою за мужність, відвагу і жертовність.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у наших серцях.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.