Сьогодні, 13 листопада, Шостка провела в останню путь свого земляка, Захисника України Олексія Буйницького. Йому було 38 років. Він мріяв повернутися додому, відкрити власну справу, більше часу проводити із сином і родиною. Але війна обірвала його життя.
Олексій Буйницький народився 4 вересня 1988 року у Шостці. Тут минули його дитинство та юність. Навчався у школі №12, після восьмого класу вступив до коледжу імені Івана Кожедуба, а згодом закінчив Шосткинський інститут СумДУ за спеціальністю «Інженерна механіка».
З дитинства любив малювати, відвідував художню школу мистецтв. У дорослому житті захоплювався будівництвом та риболовлею. Рідні згадують його як працьовитого, відповідального, доброго й урівноваженого чоловіка, який умів дарувати радість близьким. Особливе задоволення Олексій отримував від подарунків для рідних — їхні усмішки були для нього найкращою нагородою.
Найважливішим у його житті була родина. Олексій був люблячим батьком, виховував десятирічного сина Тихона, хотів бути поруч, підтримувати його та бачити, як він дорослішає.
Військовий шлях Олексія розпочався ще під час антитерористичної операції. Згодом він продовжив захищати Україну на Луганському, Донецькому та Харківському напрямках. Проходив артилерійську підготовку у Польщі та Німеччині, виконував бойові завдання, мав поранення, однак залишався у строю.
Служив за контрактом старшим солдатом, номером обслуги самохідного артилерійського взводу дивізіону військової частини А3091. За сумлінну службу був відзначений відповідною медаллю та нагородою Головнокомандувача Збройних Сил України.
Серед побратимів Олексій мав позивний «Шостка» — на знак любові до рідного міста.
Навіть перебуваючи далеко від дому, він щодня знаходив час, щоб зателефонувати мамі, розповісти про себе та поцікавитися її справами. А щовечора надсилав їй побажання доброї ночі. Під час однієї з останніх розмов сказав, що дуже любить її та незабаром приїде у відпустку. Мама чекала на цю зустріч…
Після війни Олексій планував відкрити власний бізнес, займатися улюбленою справою та присвячувати більше часу синові й родині. Мріяв про просте мирне життя, до якого так прагнув повернутися.
Та 9 листопада 2026 року близько 15:00 під час виконання бойового завдання у Чугуївському районі Харківської області ворожий безпілотник атакував автомобіль, у якому перебував військовий. Олексій дістав поранення, несумісні з життям.
Йому було лише 38 років…
Він не встиг здійснити своїх мрій, не повернувся до рідного дому, не побачить, як дорослішає
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.