Шостка втратила ще одного захисника. 12 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині загинув солдат Дмитро Данильченко. Йому було лише 28 років. Удома на нього чекали мама та рідні, а він сам мріяв про відпустку, щоб нарешті повернутися до найдорожчих людей.
Дмитро народився 28 серпня 1998 року в Шостці. Він був єдиною дитиною в родині, найбільшою радістю та найдорожчою людиною для своєї мами.
Навчався у загальноосвітній школі № 5, після дев’ятого класу вступив до професійно-технічного училища № 10, де здобув спеціальність лаборанта-апаратника.
З дитинства Дмитро мав хист до творчості й любив працювати руками. Відвідував гурток бісероплетіння, створював різні речі. У дорослому житті працював будівельником – був працьовитим, умів долати труднощі й не боявся роботи.
Та найбільше значення для нього мали рідні. Дмитро любив садівництво, охоче їздив із бабусею до саду, допомагав їй по господарству. У цих простих справах було набагато більше, ніж щоденна робота: турбота, спільний час і можливість побути поруч із дорогою людиною.
Рідні та знайомі згадуватимуть Дмитра як доброго, щирого, товариського й активного чоловіка. Він умів знаходити спільну мову з людьми, був готовий прийти на допомогу, підтримати та відгукнутися на чуже прохання.
7 листопада 2025 року Дмитро став до лав Збройних сил України. Служив у військовій частині А7383, мав звання солдата та був навідником 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 3-ї стрілецької роти стрілецького батальйону.
Виконував бойові завдання на Харківському напрямку. Під час служби зазнав осколкового поранення та проходив лікування в госпіталі Харкова. Побратими знали його за позивним «Рижий».
Попри небезпеку й пережите, Дмитро хотів повернутися додому. Мріяв про відпустку, про зустріч із мамою, про можливість побути поруч із близькими, знову відчути тепло рідної оселі. Він чекав на цю мить, але повернутися все ніяк не вдавалося.
Один телефонний дзвінок назавжди залишиться в маминому серці. Під час останньої розмови Дмитро сказав їй прості, але безмежно важливі слова:
«Мамо, я тебе дуже сильно люблю».
У цих словах – уся ніжність сина, його любов до найріднішої людини, бажання бути поруч, навіть коли між ними пролягали відстань і війна.
Мама чекала на сина. На той день, коли зможе міцно обійняти його, побачити усмішку, почути рідний голос не через телефон, а зовсім поруч. Чекала на повернення, яке мало стати найщасливішою зустріччю.
Але 12 вересня 2026 року поблизу населеного пункту Тернова Харківського району Харківської області життя Дмитра Данильченка обірвалося під час виконання бойового завдання. Захисник загинув унаслідок бойових дій.
Йому було лише 28 років. Попереду мало бути ще стільки життя, родинних зустрічей, звичайних щасливих днів і обіймів, на які так чекали вдома.
Для мами він назавжди залишиться її сином – хлопчиком, який любив творити, допомагав бабусі в саду, умів підтримати інших і в останній розмові знову сказав найголовніше: що дуже сильно любить маму.
Світла пам’ять Дмитру Данильченку. Вічна шана захисникові України. Щирі співчуття рідним і близьким.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.