Війна забирає не лише воїнів. Вона забирає чоловіків, яких чекали вдома, батьків, чиї діти мріяли знову обійняти тата, коханих, на повернення яких чекали родини…
Сьогодні Шосткинщина схилила голови в жалобі, прощаючись із Захисником України Олександром Басаманом — штаб-сержантом, який ще з 2014 року став на захист держави, пройшов найгарячіші напрямки фронту, пережив не одну контузію, але так і не дочекався мирного життя, про яке так мріяв.
Олександр Андрійович Басаман народився 6 березня 1980 року у селі Торговиця Кіровоградської області. Закінчив Торговицьку загальноосвітню школу імені Є. Ф. Маланюка. З дитинства захоплювався тенісом і баскетболом. Строкову військову службу проходив в Одесі.
Створив міцну та люблячу родину. Разом із дружиною Анною виховав двох дітей — сина та доньку. Родина була найбільшою цінністю його життя. Він безмежно любив дружину, був для неї надійною опорою, підтримкою і найбільшим коханням. Для сина став прикладом справжнього чоловіка, а для донечки — взірцем того, яким має бути люблячий, турботливий і відповідальний батько.
Своїх дітей Олександр оберігав, підтримував і завжди був для них надійним захистом. Чоловік здебільшого працював у будівельній сфері. У вільний час захоплювався мотоциклами, любив активний спосіб життя.
У 2014 році свідомо став на захист України, брав участь в антитерористичній операції та отримав статус учасника бойових дій.
Після початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, добровільно долучився до захисту Батьківщини. Проходив службу на посаді командира 3-го батальйону територіальної оборони, брав участь в обороні міста Шостки. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку поблизу Бахмута та Лимана, обороняв Красногорівку Покровського району. Ніс службу на кордоні Харківської та Сумської областей, а також у Чорнобильській зоні.
Згодом служив на посаді командира відділення 1-го самохідного артилерійського взводу у військовому званні штаб-сержанта. Сумлінно виконував свої обов’язки, користувався заслуженою повагою побратимів і командирів. Його знали як дисциплінованого, відповідального, мужнього та відданого своїй справі воїна. Свій позивний («Баха») носив із честю, і саме під цим ім’ям його назавжди запам’ятають побратими.
За роки війни чоловік неодноразово зазнавав контузій, які суттєво підірвали його здоров’я. Попри все, він мріяв повернутися додому… Продовжити навчання за обраною професією, бути поруч із коханою дружиною та бачити, як дорослішають і будують своє життя його діти.
13 липня 2026 року в місті Зміїв Чугуївського району Харківської області серце Олександра Андрійовича Басамана зупинилося.
Виснажене випробуваннями війни здоров’я не витримало… Україна втратила відданого Захисника, родина — люблячого чоловіка, батька і сина. А всі, хто знав Олександра — щиру, добру та мужню Людину. Світла пам’ять Герою України!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.