Шостка знову проводжає в останню путь свого земляка — захисника України Максима Валерійовича Хоменка. Людину, яка понад усе цінувала родину, звикла покладатися на власні сили, ніколи не нарікала на труднощі та до останнього залишалася сильною і мужньою.
Максим народився 12 липня 1982 року у Шостці. У родині він зростав разом із сестрою Мариною. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №4. Після здобуття неповної середньої освіти продовжив навчання у Чернігові, де на той час діяв військовий ліцей.
Саме тоді розпочався його шлях до військової справи. Після закінчення ліцею Максим вступив до Київського вищого військового інженерного училища зв’язку. Згодом заочно здобув юридичну освіту.
Він завжди прагнув розвиватися, любив навчатися та пізнавати нове. У вільний час займався спортом. Був справжнім майстром на всі руки — за що б не брався, усе робив сумлінно, відповідально і до кінця. Не цурався жодної роботи, адже звик у всьому покладатися передусім на власні сили.
Для рідних, друзів і знайомих Максим назавжди залишиться доброю, спокійною, відповідальною та надзвичайно вихованою людиною. Він не любив скаржитися на труднощі й ніколи не обтяжував інших власними проблемами. Багато переживав мовчки, тримаючи біль у собі.
Саме за цю внутрішню силу його поважали й цінували. Про таких людей говорять просто: «золота людина».
28 червня 2023 року Максим свідомо став на захист України. Він долучився до військової служби, маючи звання старшого лейтенанта. Проходив службу на посаді помічника начальника служби інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики. Його бойовий позивний — «Рибак».
Максим виконував бойові завдання, зокрема на Покровському напрямку, захищаючи українську землю від російського агресора. Був командиром взводу. За сумлінну службу, мужність і відданість Україні був нагороджений відзнаками «За мужність» та «Учасник бойових дій».
У вересні 2024 року Максим отримав осколкове поранення. Лікування проходив у Запоріжжі. Після цього приїхав до рідної Шостки, до батьківського дому, щоб побачити найдорожчих людей.
Та навіть тоді він залишився вірним собі — не хотів хвилювати рідних і нічого не розповідав про пережите. Батьки згодом дізналися про його поранення самі…
Таким був Максим — сильним, мужнім, небагатослівним. Людиною, яка могла багато чого витримати сама, але мала велике і добре серце.
У нього були прості людські мрії. Ще раз побачити сестру. Обійняти племінників. Побути поруч із батьками. Зустріти кохану людину. Створити власну сім’ю. Почути у своєму домі дитячий сміх.
Мрії, які здаються такими звичайними, але для людини, яка роками захищала країну, були найбільшою цінністю.
Здійснити їх Максим не встиг.
29 серпня 2026 року у Рівному, перебуваючи на стаціонарному лікуванні, Максим Валерійович Хоменко відійшов у Вічність.
Його серце перестало битися, але не зникне пам’ять про нього — у серцях батьків, сестри, племінників, друзів, побратимів, усіх, хто знав і поважав цю світлу людину.
Максим віддав найдорожче, своє життя, заради України, заради її майбутнього, заради можливості для інших жити на рідній землі, любити, мріяти, створювати сім’ї та чути дитячий сміх.
Шостка схиляє голову перед своїм Захисником. Вічна пам’ять і доземний уклін Воїну Світла.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.