Док доєднався до 2 Шосткинського полку ще у 2013 році на посаду стрільця. З початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання кулеметника на державному кордоні України. У 2023 році вирішив змінити напрям роботи та опанував фах бойового медика.
«Я зрозумів, що можу бути корисним не тільки як військовослужбовець зі зброєю. Медик на позиції — це людина, від якої багато залежить. Тому й вирішив навчатися цьому фаху», — розповідає гвардієць.
У 2024 році Док вирушив на Торецький напрямок уже як бойовий медик. Там довелося працювати в умовах постійної небезпеки: під обстрілами, під час штурмів та застосування противником газу.
«Нас закидали газом, застосовували боєприпаси. Коли через газ стало неможливо залишатися на позиціях, відійшли до підвалу, де був евакуаційний пункт. Коли ситуація дозволила, повернулися назад і продовжили оборону», — згадує Док.
Одним із найважчих епізодів для Дока став нічний штурм. Після вибуху противник розпочав атаку на позиції, де військовослужбовці перебували разом з іншою групою.
«Я тільки ліг, як пролунав вибух і почався штурм. Частина хлопців була на першому поверсі, частина — на другому. Потрібно було одночасно відбивати штурм і допомагати пораненим. Там і пройшло моє бойове хрещення», — каже медик.
Під час цих боїв Док отримав осколкове поранення. Та попри складність ситуації, військовослужбовці продовжували виконувати завдання й тримати оборону.
«Коли працюєш медиком, ти не думаєш, що зараз небезпечно. Бачиш пораненого — підходиш і робиш усе, що можеш. У такі моменти головне — не втрачати час», — розповідає гвардієць.
Під час одного з бойових зіткнень військовослужбовці взяли в полон трьох противників. Двоє з них здалися після відбиття чергового штурму, а невдовзі ще один військовослужбовець противника прийняв рішення здатися в полон.
За роки служби Док бачив різні ситуації, але його ставлення до того, заради чого він продовжує залишатися в строю, залишається незмінним.
«Я дитина своєї країни й хочу бути у себе вдома. Я маю захищати свій дім, своїх батьків і свою Батьківщину. Хочу, щоб діти росли у своїй вільній країні», — каже Док.
Сьогодні Док продовжує службу бойовим медиком в одному з підрозділів 2 Шосткинського полку. Для нього результат роботи вимірюється не кількістю виконаних завдань, а життями людей, яких вдалося врятувати.
«Залишитися живим — це вже перемога. Щоб твої побратими були живі, щоб діти росли у своїй вільній країні — заради цього ми й боремося», — ділиться гвардієць.
За матеріалами Військова частина 3022 Національної гвардії України.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.