«Дочекалися свого Героя… на щиті»: Шостка попрощалася зі свої захисником Юрієм Шевцовим

Шостка знову схиляє голову в скорботі. До рідного міста повернувся на щиті захисник України – Юрій Іванович Шевцов, життя якого обірвалося на війні.

Юрій народився 4 вересня 1974 року в Шостці. Він ріс у багатодітній родині, де разом виховувалися троє братів. Юрій був наймолодшим.

Навчався у Шосткинській школі №1, після чого вступив до ПТУ №13 та здобув професію слюсаря. Працював на різних підприємствах міста. Був працьовитим і відповідальним чоловіком, який звик покладатися на власні сили та чесну працю.

Ті, хто знав Юрія, згадують його як спокійну, врівноважену, щиру й добру людину. Він любив прості речі, які роблять життя справжнім: природу, риболовлю, полювання. Його цінували за людяність, надійність і готовність прийти на допомогу.

Та найбільшим його скарбом був син Владислав, якому нині 26 років.

Батько пишався сином. Їхні стосунки були наповнені теплом і любов’ю. Навіть перебуваючи на військовій службі, Юрій ділився з Владиславом спогадами про фронт, розповідав про побратимів, про пережите та про людей, які опинилися поруч із ним на війні. У цих розмовах особливо відчувалося, наскільки важливими для нього були його товариші та взаємна підтримка, яка допомагала вистояти у найтяжчі моменти.

На початку літа 2024 року Юрій Шевцов став до лав Збройних Сил України. Він захищав рідну землю, свою родину та майбутнє країни.

Юрій служив командиром кулеметного відділення, мав військове звання молодшого сержанта. На фронті отримав позивний «Карась». Виконував бойові завдання, зокрема й на території держави-агресора.

29 жовтня 2024 року, під час виконання військового обов’язку у ході штурмових дій, Юрій отримав поранення, несумісне з життям.

А потім для його родини почалося найважче – очікування.

Юрій певний час вважався безвісти зниклим. Рідні чекали. Вірили. Молилися. Не хотіли навіть думати про найстрашніше. Кожна звістка могла стати тією, на яку вони так довго сподівалися.

Але зрештою вони дочекалися…

Дочекалися свого Юрія. Героя — на щиті.

Він повернувся додому — у свою Шостку. Туди, де народився і виріс. Туди, де залишилися його син, брати, друзі, знайомі та всі, хто знав і любив його.

Його життя обірвалося надто рано. Та людина продовжує жити доти, доки живе пам’ять про неї.

Юрія пам’ятатимуть як доброго, спокійного й надійного чоловіка, люблячого батька, брата, друга та побратима. Пам’ятатимуть його голос, характер, звички, спільні розмови та прості моменти, які тепер назавжди стали найдорожчими спогадами.

Він віддав найдорожче, власне життя, за Україну, за свою родину і за можливість для кожного з нас жити на рідній землі.

Вічна пам’ять і шана Герою.

Шевцову Юрію Івановичу — назавжди 50.