Шосткинець Микита Кушнир присвятив життя військовій справі. Він був старшим сином у родині, мав добре серце, щиру вдачу й умів підтримати інших. У червні 2026 року одружився зі своєю шкільною любов’ю, а 11 жовтня його життя обірвалося внаслідок ворожої атаки.
Микита Вікторович Кушнир народився 10 травня 2001 року в Шостці. Він був старшим сином у родині. Перші роки його життя минули під опікою улюбленої бабусі Марії, яка виховувала хлопчика в селі. Саме від неї Микита перейняв любов до рідної землі, працьовитість, повагу до людей і родинних цінностей.
Ще змалечку він захоплювався іграшковими солдатиками й мріяв стати військовим. Здавалося, свій майбутній шлях хлопець обрав задовго до того, як виріс.
Микита навчався у Шосткинській загальноосвітній школі № 7, де здобув повну загальну середню освіту. Учителі запам’ятали його веселим, оптимістичним і готовим будь-якої миті прийти на допомогу однокласникам та педагогам.
Після школи юнак вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Там опанував військову спеціальність, пов’язану з обслуговуванням радіоелектронного обладнання інженерно-авіаційної служби, та отримав військове звання старшого сержанта. У професійній діяльності досягав значних успіхів, був відзначений медалями й почесними грамотами.
Повномасштабна війна застала Микиту на четвертому курсі університету. О четвертій ранку 24 лютого 2022 року його навчальний заклад опинився під ворожим вогнем. Попри всі випробування, юнак продовжив навчання, вступив до магістратури, завершив її та залишився працювати за фахом.
Він розумів відповідальність свого вибору й знав, чому має бути там, де потрібен найбільше.
«Мамо, я їм потрібен! Якщо не я, то хто?» — ці слова стали визначальними в його долі.
За військовою формою та професійними досягненнями був хлопець із добрим серцем, якого любили за щирість і вміння знаходити світле навіть у непрості часи. Микита був душею компанії, мав заразливий сміх, який важко було забути. У людях цінував доброчесність і сумлінність, а сам умів бути надійним другом і підтримкою для тих, хто поруч.
27 червня 2026 року Микита одружився з Іриною — своєю однокласницею. Їхня історія кохання розпочалася ще в шкільні роки. Вони пронесли це світле почуття крізь роки й нарешті створили власну сім’ю. Попереду мало бути спільне життя, плани, мрії та безліч звичайних щасливих днів. Але війна забрала в них майбутнє, яке вони тільки починали будувати.
11 жовтня 2026 року життя Микити Кушнира обірвалося. Відважний Воїн Світла загинув унаслідок падіння уламків ворожого ударного безпілотника, отримавши травми, несумісні з життям.
Ця втрата стала ще одним страшним ударом для родини. Два роки тому мама Микити, пані Людмила, вже пережила загибель коханого чоловіка. Володимир Шемет помер від фронтових поранень, отриманих під час захисту України. У 2024 році його поховали на Алеї Слави.
Тепер жінка змушена провести в останню путь і сина, який продовжив шлях служіння Батьківщині.
«Сьогодні згорьована жінка прощається зі своїм сином, якого цинічно вбили окупанти… Схиляємо голови у скорботі та пошані перед родиною Захисників та Героїв! Молимо Господа за підтримку сім’ї, яка віддала найдорожче заради рідної Батьківщини!» — написав міський голова Микола Нога.
Микиті Кушниру був лише 25 років. Він мав свою мрію, знайшов справу, якій присвятив життя, і встиг створити сім’ю з коханою людиною. Його шлях обірвався надто рано, але пам’ять про нього залишиться в серцях рідних, друзів, учителів і всіх, хто його знав.
Світла пам’ять Захисникові України. Щирі співчуття дружині, мамі, рідним і близьким Микити. Низький уклін родині, яка втратила найдорожчих, захищаючи нашу свободу.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.