Ігор Бабич родом із Глухова, але частину свого життя пов’язав із Шосткою, де створив сім’ю та виховував двох донечок. Із 2016 року він служив у Збройних силах України, пройшов бойовий шлях від Сумщини й Чернігівщини до Луганщини та Донеччини.
25 червня 2023 року поблизу Бахмута воїн загинув, намагаючись урятувати поранених побратимів. Після тривалих років невідомості його загибель підтвердила експертиза ДНК. Тепер захисник спочиває у Шостці.
Ігор Бабич народився 29 вересня 1996 року в Глухові. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався у загальноосвітній школі № 6, а згодом здобув фах електрика в агротехнічному коледжі.
Зі шкільних років Ігор захоплювався боротьбою, брав участь у змаганнях, здобував призові місця та нагороди. Любив малювати, був доброзичливим і товариським, легко знаходив спільну мову з людьми. Його оточували друзі, а попереду, здавалося, було ціле життя.
Та ще змолоду Ігор мав особливу мрію – стати військовим. У серпні 2016 року, щойно склавши останні іспити, він підписав контракт зі Збройними силами України. Відтоді служба у війську стала його покликанням.
Серед побратимів Ігор мав позивний «Гоша». Він сумлінно виконував бойові завдання, відповідально ставився до своїх обов’язків і постійно вдосконалював військову майстерність.
Саме під час служби Ігор зустрів Аліну, яка також захищала Україну. У 2018 році вони одружилися, а згодом оселилися у Шостці. Найбільшим щастям подружжя стали дві донечки, які народилися у 2020 та 2022 роках.
Ігор безмежно любив свою родину, пишався дітьми й дорожив кожною нагодою побути поруч із ними. За образом військового, який упевнено виконував складні завдання, був люблячий чоловік і батько, для якого сім’я мала особливе значення.
Повномасштабну війну Ігор зустрів у лавах Збройних сил України. Разом із підрозділом він боронив Сумщину та Чернігівщину, брав участь в обороні Ніжина, а згодом виконував бойові завдання на Луганському й Донецькому напрямках.
Він служив у розвідувальних підрозділах, де особливо важливими є витримка, рішучість і здатність діяти в найскладніших обставинах. Професіоналізм Ігоря та його внесок у захист держави відзначили численними нагородами. Серед них – грамота Командувача Сухопутних військ ЗСУ «Кращий командир відділення розвідки», медалі «За оборону Чернігова» та «За оборону рідної держави», нагрудні знаки й пам’ятні відзнаки бойових підрозділів.
Для побратимів Ігор був надійним товаришем, готовим прийти на допомогу. І саме таким він залишився до останнього дня свого життя.
25 червня 2023 року поблизу Бахмута на Донеччині група розвідників поверталася після виконання бойового завдання та потрапила під ворожий обстріл. Один із військових загинув, ще двоє зазнали тяжких поранень.
Під час організації евакуації Ігор без вагань узяв на себе найнебезпечнішу частину роботи. Озброївшись, він рушив уперед, щоб дати побратимам можливість винести поранених.
У цей момент ворог відкрив кулеметний вогонь. Смертельне поранення в голову обірвало життя молодого воїна. Його самопожертва дала змогу товаришам урятуватися. Через щільний вогонь противника евакуювати тіло Ігоря з поля бою тоді не вдалося.
Напередодні останнього бойового виходу він спілкувався з мамою, телефонував дружині, виходив на відеозв’язок із донечками. Заспокоював рідних, залишався оптимістичним і вірив у майбутнє України.
«Перемога буде за нами!» – ці слова стали його останнім посланням рідним, словами віри, які сьогодні звучать особливо болісно.
Після загибелі Ігоря його родина жила в невідомості, роками зберігаючи надію на повернення найдорожчої людини. Очікування, біль і невизначеність тривали довго. І лише після багатьох років експертиза ДНК остаточно підтвердила загибель захисника.
Ігор Олександрович Бабич до останнього залишився вірним військовій присязі, Україні та бойовому братерству. У вирішальну мить він думав не про власну безпеку, а про поранених товаришів, яким потрібна була допомога.
Йому було лише 26 років. У нього залишилися дружина, дві маленькі донечки, мама, рідні та друзі. А ще — пам’ять про людину, яка мріяла про військову службу, любила свою родину й до останнього подиху боронила Батьківщину.
Світла пам’ять про Ігоря назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і любив. Його мужність, відданість Україні та готовність пожертвувати собою заради побратимів не будуть забуті.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Ігорю Бабичу.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.