«Якщо ти себе дисциплінуєш, ти живеш і вибудуєш життя будь-де на будь-якій території», – переконана практичний психолог Тетяна Евменова. Тетяна з донькою та котом евакуювалась до Чехії, де попри мовний бар’єр і втрату орієнтирів працевлаштувалась в університет Масарика в Брно і досліджує вплив стресу на головний мозок людини. Нині всі українці живуть у стані стресу, адже найменше, що ми втратили – відчуття безпеки. Наша розмова про втрату сенсів, хронічний стрес, прості поради по його подоланню, про вибір кожного завмерти і чекати чи рости і розвиватися. Про те, що дозволяє нам почати все з початку.
Ця історія є п’ятим епізодом аудіоподкасту «Життя ОДНЕ», який ви можете послухати на популярних платформах за посиланнями Anhor, Spotify, Google Podcasts.
Тетяна Євменова вже майже 15 років є практикуючим психологом. Психодраматерапевт, психотерапевт, якщо говорити за академічну освіту, то вона має докторська ступінь Phd. Зараз під час повномаштабної війни вона стала кризовим, стресовим психологом і дослідником в чеському університеті ім. Масарика на лікарському факультеті. Власне сама вона позиціоную себе, як психотерапевт, з 15 річним практичним досвідом роботи.
– Розкажіть про ваше життя до повномасштабного вторгнення, де ви жили і чим ви займалися?
– Я б своє життя до війни поділила на три частини: перша частина, я багато років будувала приватну практику в Шостці, де працювала майже 10 років. У мене був власний кабінет, було багато груп, були наймані працівники, ми працювали з підлітками, з дітьми, були дитячо-батьківські групи. Особисто я вела групи саморозвитку. Найбільше я працювала, як практикуючий психолог. В певний період мені здалось, що мені тут сумно і мені хотілось розвитку і за рік до війни я переїхала в Київ і почала будувати практику там. Рік я знаходила нові місця, нових людей, нові групи і от на початку війни в мене вже вибудувалась і вималювалась практика. В мене вже був свій кабінет, була терапевтична група, була група саморозвитку, куди я входила, ну власне теж саме життя, яке було в Шостці вибудувалось в Києві.
– Якщо говорити останній день перед війною, я пам’ятаю була 9 вечора і я йшла додому з роботи і мені телефонував мій тато і спитав як я. Я сказала, що мені нема коли думати про війну. Наступного дня почалась війна. Ми мешкали з донькою між двома аеродромами «Жуляни» і «Чайка» і прокинулись від вибухів, тому на швидкоруч зібрались, взяли кота і поїхали. Ми багато де були і я обирала місце, де жити з точки зору, де моя дитина зможе вчитися, а я працювати. Була обрана Чехія і ми не помилилися з вибором. Для мене було важливо зберегти себе в професії.
– На скільки складно було пристосуватися до нової країни?
– На два місяці я втратила практику і орієнтири, хто я в цьому світі. У мене перші тижні (прим. авт. в евакуації) були: «О Боже у мене кандидатська ступінь, у мене докторська, а тут я ніхто, бо чеською мовою не можу сказати навіть «Добрий день!», хто я? І ти гола людина абсолютно. І ти розумієш, що всі твої дипломчики можна викинути. І ти починаєш спочатку, але все що ти робив, воно нікуди не ділось. Всі навички до цього швидко відновлюються, якщо ти можеш їх вибудовувати. В моєму житті так вже було, коли втрачаєш все, і так з людьми буває, я починаю робити те, що я вмію, але безкоштовно. Я почала вести дуже велику кількість підтримуючих груп, стабілізуючих груп для опрацювання стресу. Якщо говорити про приватну практику, то через три місяці вона відновилась. І ще з’явилось дуже багато роботи в Чехії, як практикуючого психолога. Я пам’ятаю перші два місяці я розсилала багато своїх резюме в різні установи на чеській мові, яку абсолютно не знала. І коли в мене повністю відновилась приватна практика та ще з різними спільнотами заключила контракт, мені хтось написав, що в університеті Масарика є проєкт по дослідженню військового стресу і запропонували мені прийти на співбесіду. Вони мене перевіряли досить ретельно, мої наукові статті. У мене дисертація була по дослідженню глибинного інтерв’ю. Я їм підійшла і десь на третьому етапі мене взяли.
– Це чудова робота скерована на те, щоб знайти інший спосіб адаптації людини крім медичних препаратів і зрозуміти як і на які відділи мозку впливає стрес. Проєкт ділиться на дві частини, де працюють психологи і медики. Ми беремо глибинне інтерв’ю і дивимось, як стрес вплинув на життя, на тривожність, чи відбулась соціалізація.
– Потім з людиною працюють медики і антропологи. Робиться томографія і одразу видно, в яких відділах мозку залишаються сліди стресу. Проєкт дуже цікавий ми завершили лише перший етап, вже статтю написали. Рівень оснащення мене просто вразив, але я хочу, щоб так було в Україні. Мені круто приходити туди, круто дивитися, як працюють томографи, працювати в контакті інженерія, антропологи, нейрофізіологи. Керує нами професор Іван Ректор, який до цього проводив дослідження по голокосту. Тобто це дуже розвиваюче середовище, але я хочу, щоб все це було в Україні. І там я точно зрозуміла, що я українка.
– Чи можете більше розповісти про те, у кого саме ви брали інтерв’ю, і що ці люди пережили?
– Ми брали інтерв’ю в українських біженок з абсолютно різних місць: Херсон, Маріуполь, Харків. Хтось із них втратив будинок, хтось чоловіка. Історія, яка особисто вразила мене про жінку, яка бачила як горить її будинок, паралельно сидячі в підвалі, в цей же день вбили її чоловіка, там багато чого ще в цей день відбулося. Але якщо говорити про її адаптацію, то людина адаптувалась і відбудовує нове життя. Ця робота навчила особисто мене, що дуже важливо працювати над особистісним рівнем певних якостей. Стрес він відправляє людину або в дистрес (шкідливий стрес) або еустрес (корисний стрес). Якщо рівень стресу такий, що людина може витримати, людина починає рости, якщо рівень стресу аж занадто високий, то людина опускається в дистрес і всі її життєві показники просто руйнуються і вона не може вийти з цього стану. І от куди людина піде залежить від того, що вона напрацювала до моменту найбільшого впливу. Тому я завжди кажу своїм клієнтам і собі нагадую – працювати над собою потрібно кожного дня. Ми не знаємо, коли буде війна або у який бік вона повернеться завтра.Потрібно вибудувати своє життя так, щоб втриматися на ногах при будь-якому ударі долі.
– Головне, що я побачила те, як людина справиться залежить не від ситуації, яка з нею трапилась, а від того, що вона напрацювала до цього і наскільки вона вміє витримувати, стояти на ногах і вміє себе відбудовувати, тобто способи, механізми встояти і йти далі.
– Ми вже зараз живемо в цьому стресі і цивільне населення через повітряні тривоги, ракетні обстріли, новини з фронту і ми вже в цьому стресі тут і зараз, і які можна дати поради, можливо якісь щоденні ритуали, вправи, щоб щоранку себе вмовляти вставати, йти далі.
– Ми не можемо змінити минулого, але в нас у кожного є сьогоднішній день. Як би це не банально звучало, але треба вибудовувати рутину кожного дня. У нас є стрес, ми з ним живемо, але питання, як ми з ним справляємось це відповідь для кожної людини окремо. Якщо говорити про стрес, то технік дуже багато, одна з найефективніших, це рерайтинг, прописувати і проговорювати це. Вибудовувати такі рутини в дні за які можна зачепитись, щось таке хороше. Якщо його не придумати, не спланувати, спеціально не збудувати фокусу уваги, тобто де, де воно, те за що можна зачепитись нічого не буде. Якщо говорити головну рекомендацію – треба проаналізувати своє життя з точки зору, як я займаюсь своїм тілом, як я опрацьовую стрес, «я пишу, проговорюю, я дихаю, я вимальовую його». І що я в кожному дні бачу такого, що я можу позначити як «добре».І взагалі то, якщо людина знає для чого, то можна витримати будь-яке як.
Тетяна впевнена, треба знати для чого ти живеш. Жити завтра не вийде і післязавтра не вийде, але якщо людина навчилась жити сьогодні, буде і завтра і післязавтра.
– А чи потрібно жити якимись мріями чи краще сконцентруватись на сьогоднішньому дні?
– Треба повернутись до особистості і жити потрібно в зоні власного розвитку. Вийти заміж бо немає пари і закохатися точно треба, бо це знеболить багато всього. Точно треба навчитися, якщо зараз немає професії, яка приносить дохід. Залежно від того чого вам не вистачає, потрібно плани будувати, але жити мрією і жити планом дій – це різне. Ми не можемо зараз спланувати на 5 років на перед точно, тут ми можемо бачити лише напрям: я хотіла би оцього і приблизно розумію, куди я йду.
– Треба запитувати себе, які в дні є дії, які сформують мені отой результат. Якщо думати почну завтра або після війни не буде цього ніколи. Той, хто будував щось той будує далі, той хто відкладав, відкладає далі. Не буде кращого життя ніж зараз, ми не знаємо коли закінчиться війна.Чому мене точно навчила війна, що треба формувати такі компетенції, які ти можеш продати на будь-якій території.
– Що це значить: у тебе має бути освіта, її достатній рівень, в тебе повинні бути головне – навички: вміння вчитися, вміння перевчатися, внутрішня гнучкість. Якщо ти себе дисциплінуєш, ти живеш і вибудуєш життя будь-де на будь-якій території. Якщо ти 20 років у щось вклав і починаєш про це горювати, я не знаю, як вижити завтра, я правда не знаю.
– Як стрес перетворити на зону особистісного зростання. Чи є у вас такі приклади, як це можна зробити?
– Якщо говорити про клієнтів, то треба обов’язково зрозуміти, що буде вашим особистим результатом. Зона росту, вашого особистісного зростання це і є еустрес. Це максимальна мобілізація організму, куди ми це використаємо, по факту ми обираємо. Якщо ми обираємо це свідомо – це можна переправити в розвиток, якщо ми йдемо в страх, ми просто йдемо в завмирання, ми нічого з собою не робимо і з тією енергією, яка є. Якщо людина постійно задає питання чого я хочу, вона вже може туди рухатись. Чи відкоректує це війна, точно відкоректує, бо є частина життя на яку ми точно не впливаємо.
– Але ми часто путаємо те на що ми не впливаємо і залишаємось в завмиранній, з тим на що ми реально можемо впливати і цього не робимо. Тобто для мене зона особистісного зростання це не більш ніж вибір. Я обираю зону особистісного зростання – я росту. Повертаючись до дослідження про яке ви запитували, дуже багато людей перед очима пройшло, от дуже багато. Рівень втрат не формує рівень зростання внутрішнього дистресу. Тобто людина по факту могла нічого не втратити, окрім безпеки, бо безпеку втратили ми всі. Тобто десь є будинок, рідні не загинули і так далі, але людина сидить і залишається на соціальних виплатах. Це не погано, просто людина не знайшла варіанту, як жити, тобто вона завмерла. Є три варіанти реакції на стрес: боротися, бігти і завмерти.
Завмирання – це спосіб пережити цей стрес. Щоб із завмирання вийти треба себе якось розморозити, розморозити – це фізичне навантаження вправи і вибір знову ж таки. Взагалі-то перша реакція на стрес, залізти в ліжко, вкритися ковдрою і нікуди не вилазити. Я дуже хочу перемоги, коли вона буде я не знаю. Але що я на своєму рівні можу робити? Оті рутини. Я багато працюю з людьми з групами для того, щоб вони залишалися в стабільності. Нам всім потрібні люди, які будуть психологічно здоровими. Запитати себе чого я хочу, що я можу і вибудувати життя так, щоб це робити, знову ж таки це вибір. Особисто я вірю в те, що кожного з нас після війни чекає посттравматичне стресове зростання.
– Я бачу багато таких прикладів, коли люди живуть з цим і обирають рости, робити щось корисне, розуміють хто вони, як українці, як люди, читають україномовну літератури, чого не було раніше. Я з російськомовного регіону і я більше говорила російською і консультацію вела. Зараз майже 90% консультації відбувається українською. Рівень патріотизму, який був раніше і зараз він інший, набагато зріс. Я бачу, що відбуваються шалені зміни і в психологічних послугах і в психологічному продукті і звичайно і держава зміниться точно і дасть те, що необхідно. В мене є така віра.
– Ми всі на початку війни полетіли в космос, в інформаційні портали, сидіти в чатиках, постійно контролювати інформацію, яка приходить. Ми просто забули про те, хто ми, хто ми як люди і на що ми реально можемо впливати.Тривога яка піднялась, створила ілюзію, що якщо ми читаємо чат, то ми наче щось контролюємо і таким чином на щось впливаємо.
– Тобто це був перший етап над чим працювала я і дуже багато моїх колег. Я в цьому абсолютно не унікальна. Групи, які відбулись нещодавно, там ми вже вчились планувати, говорили про самореалізацію, шукали компоненти на які можна спиратися в собі, як в особистості, тобто що було, то й буде. В групах середнього періоду ми вже більше говорили про плани, про цілі, про зміну роботи, про те, які в мене є компетенції, щоб сьогодні знову навчитись заробляти, якщо людина втратила роботу. В мене контракт з університетом Масарика закінчується в березні і за моїми планами влітку я вже повністю повернусь в Україну, з чим ми будемо працювати влітку, я не знаю, але я мрію розпочати працювати з групами зростання. Мені здається зараз потрібно працювати з людьми працездатного віку, коли вони будуть стабільні, будуть знову заробляти. Багато чого залежить саме від людей середнього віку, які працездатні і мають дітей.
– Я так розумію, що зараз потрібно виховувати в собі стресостійкість чи можливо це робити самостійно чи тільки з психологом і які поради можна дати слухачам?
– Дивіться, якщо говорити про слово «стрес» і «стійкість», є стрес і він тривалий і є стійкість, яку треба виробити. Якщо розкласти на дві частини, стає зрозуміло, вона не виробиться в один день і про те, що вона не та якість, яка вроджена. Звичайно, можливо, хтось генетично менше чи більше стресостійкий. Але як в собі сформувати стресостійкість? Тупо працювати над собою щодня, задавати собі питання: Що я можу робити сьогодні? Що я зробила для себе, для своєї дитини? Як я потурбувалась про своє тіло?
– Чи зробила я зарядку, чи облилась холодною водою? Чи почитала казку дитині? Чи почитала 5 сторінок книжки для саморозвитку і т.д. Якщо говорити про перемогу у мене є чітке враження, що перемога вже відбулася. Я перечитую Ремарка зараз і всім рекомендую. В 1943 році німці чітко розуміли, що вони програли війну. Війна закінчиться в 1945 і за цей час було дуже багато що втрачено, що втратили ми, як люди і вони, як люди. Ми вже перемогли, а от навчитися жити в цій перемозі, знаєте виклик окремий. Є ілюзія, що слово перемога формує інше життя, але життя буде таке, яке ти сьогодні сформулював для себе.
Прослухати більше порад мотивуючого подкасту “Життя ОДНЕ” можна на цих платформах: Anhor, Spotify, Google Podcasts.
Джерело: ШосткаNews.Сity
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.