Міський голова Шостки Микола Нога на своїй сторінці у Фейсбук написав проникливий пост під назвою “Дорога до своїх”, у якому розповів про свій шлях до наших Захисників.
Наближення дня Святого Миколая і відзначення Героїчних ЗСУ покликали в дорогу… Шлях довгий і завжди потребує додаткової уваги. Практично став непроїзним напрямок Глухів – Путивль – Білопілля. Вимушені мандрувати на Батурин – Конотоп- Недригайлів і далі…
Зрозуміло, що війна, але ці дороги потрібні для організації військової логістики… Легка мряка при виїзді поступово перетворюється на ожеледицю.
Дорога – суцільна ковзанка.
Шляхом стаю свідком не однієї аварії, тому вкотре закликаю водіїв бути обачними!!!
Харків зустрів величезними заторами по об‘їзній. Як виявилось пізніше, хтось вирішив в таку негоду ще й асфальт ремонтувати. Прийшлось вистояти кілометрові черги. Далі сніг і ожеледиця ще більші – рух стає практично неможливим. Раніше можна було перечекати поки дорожні служби посиплять відповідним матеріалом. Цього разу надії залишились марними…
Хлопці разом з командиром вже були на обумовленому місці.
Зустріч по-доброму дружня. Чути прості, але до сліз рідні слова:
«Як там вдома? Як Шостка?»
Не встигаю розповідати про обстріли громади, про перебої з опаленням і освітленням…
Окремі воїни багато місяців не були вдома і вони просто хочуть подивитись на своїх земляків, почути рідні слова! Після нашої розповіді про стан справ говорять: «Ми дивимось соціальні мережі, розповідають рідні по телефону, але хочеться почути від Вас…»
За місяць, який промайнув так швидко від того часу, коли ми були в цьому підрозділі здається нічого не змінилось… Зустріч проходила у тому ж населеному пункті. Але змінилась погода – землю присипав сніг (його більше ніж у нас на півночі). Тотальна ожеледиця і негода завдають багато незручностей…
Мабуть, наші воїни стали більш обережнішими! Досвід війни дається в знаки: не концентруються на одному місці, більше маскуються!З‘явилася впевненість і якась внутрішня надійність. Молодий воїн спокійно промовив: «Ми на власній українській землі і будемо берегти і захищати її до останнього… Хто як не ми…»
Привітання з Днем ЗСУ було теплим і дружнім. Особливо запам’ятався чорнявий розвідник Дмитро. Він, ще зовсім юний, але вже шанований побратимами за відвагу… «Він безстрашний», – прокоментували його друзі. Потискання міцних солдатських рук придало і мені впевненості. Розуміння ще більшої необхідності підтримки наших хлопців, там, на фронті…
Коли всі розійшлися, комбат запросив відвідати фронтового борщу… Часу було обмаль, але відмовити командиру неможливо. Його спокійний, металевий голос (не по тембру, а по впевненості) не дає шансу на відмову…
Скуштувавши страву, одразу згадалася Мати… Саме вона готувала такий борщ з присмаком солодкого буряка, неймовірним ароматом… і ніжним смаком…
Вона говорила: «Борщ по-полтавськи».
Рід матері тягнувся з Полтавщини – там так вміли готувати. Можливо хлопець, який готував – з тих країв або просто приготував з любов’ю, але борщ дуже мене вразив…
Мати Наталка вже давно на небесах, але ось там, далеко на фронті, намагається, мабуть, нас оберігати! Назад їхали мовчки. Борисович інколи обзивав погану дорогу та недисциплінованих водіїв.
Не давала спокою думка: нам в Шостці складно жити у рівновазі в умовах регулярних обстрілів і бомбардувань… А наскільки складніше третій рік підтримувати моральний дух на фронті..? Якої величі характери треба мати, щоб третій рік дивитись в очі смерті і не здаватись..?
Нам треба більше їздити на фронт, тиснути руки воїнам, вклонятись доколінно, дякувати їм за Україну! Молити Бога, щоб він допомагав нашим воїнам та оберігав їх!
Слава Богу! Слава Україні! Слава ЗСУ!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.