Пам’ятаю запах материних рук. В них тонкий присмак молока і літа. В них впевненість, спокій, тепло і захист від негараздів. Ці руки рятували від дитячих хвороб. Поради матері давали надію у хлоп’ячих негараздах, вчили жити самостійно, бути добрим і уважним. Вчили жити…
Тільки сьогодні розумію, що добрішої і ближчої людини, ніж Мати, Бог нам не посилає. Тільки зараз стає зрозумілим, що невипадково у мене в дитячі роки з’являлись цікаві книжки, що народжували мрії про інші світи, подорожі…
Город (присадибна ділянка) був довгий, аж до глинища – так називали ставок, який виник після того, як викопали глину. Я несу мішок на плечах і продовжую читати цікаву книжку та відчуваю, як лечу в американських преріях, бачу оскал звіря, що блукає на безлюдному острові, пливу на підводному човні…
Тільки сьогодні розумію, якими щирими були Материнські сльози, коли вона проводжала мене до армії…
Тільки сьогодні розумію, наскільки був неправий, коли відмовлявся від маленької суми грошей (10 руб.), яку Мати давала на дорогу, коли їхав влаштовуватись на роботу до Конотопу… Пригадую, як Мати співала українські пісні, коли я телефонував їй. Телефонував рідко, часто поспішав…
Копія Т.Г.Шевченка “Селянська родина”
Пісню перервати було неможливо… «Ой, у лузі червона калина», «Ой у вишневому саду», «Цвіте терен», «В саду гуляла, квіти збирала», «Несе Галя воду». Не записав…Поспішав…Мати..Вічність…
Ці рядки написані декілька років тому, до широкомасштабного вторгнення російського агресора! В них нема болю війни…
Матері було 14 років коли, фашиські поспішники забрали з хати і по-звірячому розстріляли її батька. Обвинуватили в допомозі партизанам! Наступного року, після звільнення, принесли похоронку на її брата Миколу, який загинув на фронті!
Мати постійно згадувала батька. Але ніколи, ми діти, не бачили її сліз по ньому! Він невидимо був присутнім у нашому житті. Часто чули материні слова: «Батько-Левко навчив би вас вірно косу тримати!», «От Батько-Левко заспівав би пісню! Як гарно він виводив»
«Батько-Левко стріху рівняв…, грушу посадив…, колодязь копав…, хвіртку робив…» Він разом з уявою матері жив з нами, допомагав, гартував наші характери…
Сьогодні розумію силу материного характеру, пам’ятати і в той же час, підтримувати життєвий оптимізм! Вчила дивитись поглядом вперед…!
З Днем матері!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.