Сьогодні очільник Шосткинської громади Микола Нога опублікував на сторінці у Фейсбук пост, присвячений Дню пам’яті. У своєму дописі Микола Петрович поділився спогадами про трагічні події минулих років і реаліями сьогодення та розповів про зустріч із тіткою нашого Захисника, який героїчно віддав своє життя, рятуючи побратимів.
8 травня в цьому році видалось сонячним, але прохолодним, як і пам‘ять про перемогу над фашизмом у Другій світовій…
Завтра (а точніше, вже сьогодні) пишу цей допис за опівніч. У росії – країні агресорі, святкуватимуть день перемоги… Приїхали почесні гості. Як пояснити сьогодні людям у всьому світі про правду, справедливість, перемогу добра над злом?
Як?
Розхитуються самі основи людської справедливості і порядності…
Ось мабуть чому було таке яскраве, весняне сонце і холодний східний вітер…
Традиційно, 8 травня на могили і меморіали покладаємо квіти, вшановуючи пам‘ять про патріотів Другої світової і російсько-української війни!
Побувши на декількох меморіалах і кладовищах особливо запам‘яталась Алея Слави. Безкінечні ряди поховань…
Рівні, гранітні монументи накривають з головою свідомість… Максим, Сергій, Костянтин, Іван, Олександр, Мирослав, Марина…
До болі знайомі обличчя… Відважні… Патріоти… Герої… Біль і смуток.. Майже біля кожної могили свіжі квіти… Де одна квіточка, де дві, а ось цілий букет конвалій… Горе людське, сльози…
Біля перших могил, де поховані Герої АТО, жінка ніжно протирає чорний постамент, поправляє квіти… Підхожу ближче. Жіночі очі повні сліз, дивляться на мене. На запитання хто вона, лунає тиха, глуха відповідь… «Тітка я, більш нікого не залишилось…»
З пам’ятника на мене споглядає зовсім юний Антон Хоба…
Далекий 2020 рік, там під Майорським, біля Північного де проходить магістральний водогін, Антон підірвався на міні…
Розповідаю, що його не пускали. Був вихідний день, він – командир групи саперів, відповів, що небезпеку необхідно знешкодити!
Клятий ворог не просто замінував стежку і водогін… він під звичайну міну заклав зведену гранату… Розповів як були там, як побратими встановили на тому місці пам‘ятник… Він врятував інших і закрив своїм тілом водогін… Промовчав, що ту територію ворог знов окупував…
Тітка продовжувала плакати, повторяючи що залишилась одна.
Крім Антона відійшов у засвіти його рідний брат Петро – захисник України. Батьки теж не витримали такої втрати…
Жінка продовжувала поправляти квіти, ніжно пестила кожний пелюсток…Тихо промовляла про себе молитву…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.