Обов’язок, який не можна було відкласти: історія ліквідатора Юрія Авдасьова з Шостки

Юрій Олександрович Авдасьов народився 16 травня 1957 року на Сумщині. Його життя, як і життя тисяч інших українців, назавжди змінила аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Про це розповідає Сумська ОВА.

Уже через кілька місяців після катастрофи він став одним із тих, хто взяв на себе найнебезпечнішу роботу – ліквідацію її наслідків.

З 23 серпня по 15 жовтня 1986 року Юрій Авдасьов виконував завдання у складі Донецького полку цивільного захисту. Він був командиром взводу радіохімічної розвідки – підрозділу, від якого залежала безпека інших ліквідаторів.

«Задачею підрозділу було виявлення «очагів» випромінювання радіаційного потоку для їх подальшого усунення», – згадує він.

Його підрозділ працював там, де рівень небезпеки був найвищим. Вони визначали радіаційне забруднення на території зруйнованого енергоблоку, а також у Прип’яті – місті, яке стало символом трагедії.

За допомогою спеціальних приладів ліквідатори фіксували рівень випромінювання – від мінімального до критично високого. Саме ці дані дозволяли розрахувати, скільки часу можуть працювати інші підрозділи без загрози для життя.

«В обов’язки підрозділу входило визначення доз випромінювання на визначеній дільниці з метою визначення часу роботи особового складу», – розповідає Юрій Авдасьов.

Попри невелику чисельність, взвод діяв чітко й злагоджено. У тих умовах це було не просто питання ефективності – це було питання виживання.

«Наш підрозділ був малочисельним, але надзвичайно злагоджений, що сприяло моральній підтримці один одного», – згадує він.

Після кожного виїзду на об’єкти ліквідатори проходили обов’язкову санітарну обробку – душ і повну зміну одягу. Це була одна з небагатьох можливостей зменшити вплив радіації. Картини, які вони бачили, назавжди залишилися в пам’яті. Зокрема – так званий «Рудий ліс», де хвойні дерева після опромінення змінили свій колір.

«Після вибухів на Чорнобильській АЕС велика ділянка хвойного лісу пожовкла, за що була названа «Рижий ліс», – пригадує ліквідатор.

Та попри всі ризики й небезпеки, головним залишалося усвідомлення відповідальності: «Всі ми розуміли надзвичайну важливість виконуваних робіт та відповідальність, що лежала на нас».

Ця історія – про людей, які виконували свій обов’язок без гучних слів і без права на помилку. Їхній внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – неоціненний.