Після евакуації з прифронтового міста Ворожба 15-річна Варвара майже не розмовляла, уникала інших дітей і не реагувала на запитання дорослих. Дівчина опинилася в центрі тимчасового перебування на Сумщині і тиша, в якій вона жила перші дні, була гучнішою за будь-які слова.
Страх, втрата дому, розірвані зв’язки – це травма, з якою дитина не має залишатися наодинці. Фахівці мобільної бригади запропонували Варварі долучитися до арт-терапії – заняття з ліплення. Спершу відмова, потім – обережна спроба, а далі… тиша й пластилін. І маленька фігурка, яка народжувалася в її руках
«Це Ламін Ямаль», — майже пошепки сказала вона, тримаючи фігурку улюбленого футболіста.
Після цього Варвара стала більш відкритою. Вона почала говорити: про своє місто, про матчі, які дивилася раніше, і про мрію — потрапити на справжній футбольний стадіон. Пам’ять про щось добре і знайоме стала тим світлом, що пробилося крізь темряву її мовчання…
Сьогодні мобільна бригада в межах проєкту ЮНІСЕФ «Надання комплексних послуг соціального захисту у віддалених районах Сумської області», що реалізується Клуб рибалок України NGO за фінансової підтримки USAID’s Bureau for Humanitarian Assistance, працювала з 9 дітьми та 6 дорослими.
Кожна історія – унікальна. Але всіх їх об’єднує потреба у безпеці, підтримці та людяності. Навіть одна фігурка з пластиліну може стати фігуркою надії.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.