Роман Строкач із селища Вороніж на Шосткинщині мріяв добудувати власний будинок, бачити, як дорослішають його сини, і зустріти старість поруч із дружиною. Він любив футбол і риболовлю, цінував родину та вмів дарувати радість людям навколо.
Та коли Україна потребувала захисту, чоловік став до лав Збройних сил. Його життя обірвалося 17 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Романові назавжди залишилося 42 роки.
Роман Строкач народився 2 грудня 1981 року у Воронежі. Виховувався у працьовитій родині: батько працював на залізниці, мати — вихователькою дитячого садка. Разом зі старшою сестрою Світланою він зростав у атмосфері доброти, чесності та родинного тепла.
Навчався у Воронізькій школі № 1, після дев’ятого класу закінчив училище № 42, де здобув професії водія та слюсаря. Згодом продовжив освіту в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі, який закінчив у 2005 році. Деякий час працював майстром виробничого навчання у Путивльському училищі, передаючи свої знання молоді.
Роман був людиною працьовитою та відповідальною. Працював газоелектрозварювальником у різних куточках України, а у 2015 році пов’язав своє життя із залізницею. Був монтером колії, згодом працював зварювальником. Його цінували за надійність, сумлінність і готовність допомогти.
У 2012 році Роман зустрів Віту, яка стала його дружиною. За рік вони одружилися, а згодом у подружжя народилися двоє синів — Кирило та Ростислав.
Для рідних і друзів Роман був щирою, компанійською людиною, яка вміла створювати навколо себе атмосферу радості. На родинних святах не обходилося без його усмішки й танців. Він любив футбол, у студентські роки грав за збірну коледжу, а найбільше відпочивав душею на риболовлі. Дбав і про своє господарство, зокрема з турботою доглядав за кроликами.
Разом із дружиною Роман придбав будинок, який хотів власноруч добудувати. Мріяв облаштувати затишне родинне гніздо, де збиратимуться діти, рідні та друзі. У цих простих планах було все, заради чого він жив і працював.
Та повномасштабна війна змінила життя родини. 22 червня 2024 року Роман приєднався до Збройних сил України. Служив старшим вогнеметником підрозділу радіаційного, хімічного та біологічного захисту у складі 152-ї окремої єгерської бригади.
Побратими називали його «Старим» — Роман був найстаршим за віком серед бійців підрозділу, підтримував товаришів і міг підбадьорити добрим словом. Разом із побратимами він тримав оборону на одному з найскладніших напрямків — поблизу Селидового на Донеччині.
17 жовтня 2024 року, під час виконання першого бойового завдання, Роман загинув.
Йому було лише 42 роки.
Неможливо словами втамувати біль матері, дружини Віти, синів Кирила та Ростислава, сестри Світлани й усіх, хто знав і любив Романа. Не повернути його усмішку, не здійснити разом із ним мрію про добудований дім, не подарувати дітям ще багато років батьківської турботи.
Та Роман залишив по собі те, що не зникає з часом, — любов рідних, вдячність побратимів і світлі спогади людей, яким він дарував своє тепло.
Вічна пам’ять і шана захиснику України Роману Строкачу.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.