Деякий час наш земляк, Сергій Васильович Авдасьов, вважався зниклим безвісти, але згодом повернувся до рідної Шостки на щиті — до рідного дому, до матері, яка з болем і надією чекала свого сина… Йому навіки 46.
Він народився 30 червня 1978 року в місті Шостка. Виховувався у дружній родині разом із сестрою. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №2, де здобув неповну середню освіту. Згодом закінчив професійно-технічне училище №13, отримавши спеціальність токаря.
З дитинства Сергій захоплювався футболом, вело- та лижним спортом. Любив активний спосіб життя, був енергійним, працьовитим і відповідальним. У мирному житті працював різноробочим.
Найбільшою цінністю для нього була родина. Сергій був люблячим батьком доньки та щасливим дідусем онука Михайла, яких безмежно любив і якими надзвичайно пишався.
Рідні, друзі та знайомі пам’ятають його як добру, щиру, товариську, врівноважену й працьовиту людину, яка завжди була готова підтримати та допомогти.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергій не залишився осторонь. Його слова: «Мої діти несуть службу… і я піду» стали свідомим життєвим вибором. Без вагань 1 липня 2022 року він став на захист України. Проходив військову службу на посаді навідника механізованого відділення у званні солдата. Він був відданим військовій присязі, сумлінно виконував бойові завдання та до останнього залишався вірним своєму обов’язку перед українським народом.
26 листопада 2024 року солдат Авдасьов Сергій Васильович загинув поблизу населеного пункту Дальнє Покровського району Донецької області внаслідок штурмових дій та вогневого ураження з боку російських окупаційних військ.
Він до останнього подиху захищав Україну… Світла пам’ять про Сергія Васильовича назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів і всіх, хто знав його. Він віддав найдорожче — власне життя — заради миру, свободи та незалежності Батьківщини.
Вічна слава і вічна пам’ять Герою!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.