Він ніколи не відмовлявся від важких завдань в найгарячіших точках фронту. На початку служби мав позивний «Ветеринар», а згодом, як досвідчений воїн – «Батя». Старший солдат Микола Заіко загинув 4 листопада, під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Трагічну звістку мешканцям громади повідомив міський голова Микола Нога.
Заіко Микола Іванович народився 18 жовтня 1968 року в багатодітній родині у селі Каліївка Шосткинського району. Батько був трактористом, мама – дояркою. Хлопчик змалечку був приучений до праці, весь свій вільний час проводив з мамою біля корів і телят – доглядав, годував (і йому це дуже подобалось).
У 1984 році закінчив Каліїівську восьмирічну школу. Після цього вступив до Маловисторопського технікуму (Лебединський район Сумської обл.), який успішно закінчив у 1988 році, здобувши кваліфікацію зоотехніка. З 1988 по 1990 рік проходив строкову службу.
Повернувшись додому, Микола 9 років працював у місцевому колгоспі на посаді завідувача молочно-товарної ферми та на посаді техніка штучного запліднення. Протягом 2003-2014 років наш земляк працював на відомих підприємствах Шостки – у сфері виробництва та будівництва.
26 серпня 2014 року став на захист України. Проходив військову службу у складі 30-ї окремої Гвардійської механізованої бригади, з березня 2017 року – на контрактній основі у 13-му окремому мотопіхотному батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського.
Протягом всієї військової служби безпосередньо брав участь у проведенні антитерористичної операції, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України у Донецькій та Луганській областях, пройшов пекло Дебальцеве. Незважаючи на контузію, вивозив поранених захисників з-під масованого обстрілу ворога. Пізніше розповідав: «У ту хвилину втратив слух, нічого не чув. Прив’язав поранених побратимів у машині, щоб чогось трималися і… ввімкнув найвищу швидкість».
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації захищав Чернігівщину. Мав неодноразові поранення. Незважаючи на це, Микола Іванович повертався на фронт, до бойових побратимів. Останнім часом виконував обов’язки водія-електрика ремонтної майстерні.
За період служби нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», Подякою («За сумлінне та самовіддане служіння українському народу, вагомий внесок у справу підвищення боєздатності військової частини, зразкове виконання службових обов’язків»), Грамотою («За сумлінне виконання службових обов’язків, щиру відданість праці, ініціативність, високу професійну майстерність, зразкову військову дисципліну, за мужність і відвагу»), привітання з Днем народження від військового керівництва.
Микола Іванович мав спокійний характер, добру та щедру душу, був відповідальним і працелюбним, чесним і розсудливим. Тихий, ввічливий, дуже любив тварин. Мріяв після Перемоги жити у своєму будинку в тихій, мальовничій місцевості з великим господарством.
Захоплювався історією, військовою справою, науково-пізнавальними фільмами та літературою, полюбляв розв’язувати кросворди. За словами родичів і друзів, яскравими рисами характеру чоловіка були витримка, терплячість, сила духу та сміливість.
В телефонних розмовах він ніколи не скаржився на суворі умови або якісь негаразди, намагався підтримати близьких і говорив: «Все буде добре!». Іноді навіть замовчував про поранення, про які родина дізнавалася лише згодом. Був одружений, виховав двох синів. Для своїх рідних він назавжди залишиться люблячим і турботливим чоловіком, батьком і дідусем.
Схиляємо голови у скорботі та пошані, у вдячності нашому Герою!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.