17 серпня 2026 року в лікарні Києва зупинилося серце Захисника України Андрія Володимировича Редька. Його життя обірвалося після важких випробувань війною, пораненням, лікуванням та понад двома роками перебування у полоні. До останнього рідні сподівалися, що попереду на них чекає ще багато спільних років.
Сьогодні, 18 серпня, Шосткинщині провела в останню путь свого Героя.
Андрій Редько народився 11 жовтня 1972 року в селі Собичеве Шосткинської громади. Виховувався у родині, де було двоє дітей. Навчався у Собичівській загальноосвітній школі №1, де здобув базову середню освіту.
З дитинства Андрій любив риболовлю. Разом із друзями проводив час біля озера, любив природу, цікавився технікою. Ці захоплення залишалися частиною його життя й у дорослому віці.
У 1990 році Андрій Володимирович проходив строкову військову службу, де служив моряком. У мирному житті багато років працював водієм.
Найважливішою для нього завжди була родина. Андрій був люблячим чоловіком для дружини Наталії, турботливим батьком двох доньок – Вікторії та Катерини. Особливе місце в його серці займав онук Марат, якого дідусь безмежно любив і яким дуже пишався.
Рідні та друзі згадують Андрія як добру, щиру, товариську, спокійну й врівноважену людину. Він цінував відкритість, чесність і справедливість, умів бути справжнім товаришем і завжди був готовий прийти на допомогу.
Та з початком повномасштабного вторгнення його життя докорінно змінилося.
З перших днів великої війни Андрій Володимирович добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, маючи військове звання солдата.
Захисник боронив Україну на Бахмутському, Солідарському, Краматорському, Харківському та Сумському напрямках. За мужність і відданість військовій службі був відзначений нагородами «За поранення», «Учасник бойових дій» та «За захист Сумщини» III ступеня.
Під час служби Андрій отримав осколкове поранення. На нього чекали лікування та реабілітація, тривала боротьба за відновлення здоров’я.
Але найтяжчим випробуванням для самого Захисника та його родини став полон.
Внаслідок збройної агресії проти України Андрій понад два роки та два місяці перебував у місцях російської неволі.
Увесь цей час рідні жили очікуванням і надією. Особливо наполегливо боролася за повернення батька його донька Вікторія. Вона зверталася до різних інстанцій, шукала можливості та робила все, що було в її силах, аби наблизити день, коли батько нарешті повернеться додому.
І цей день настав.
19 березня 2025 року родина отримала довгоочікувану звістку – Андрій повернувся з полону.
Після довгих років болю, невідомості та очікування він знову був поруч із найдорожчими людьми. Чоловік повернувся до дружини, батько – до доньок, дідусь – до улюбленого онука.
Та пережите не минуло безслідно. Поранення, полон, лікування та реабілітація залишили важкий слід на здоров’ї Захисника.
16 серпня Андрій востаннє говорив із рідними телефоном.
«У мене все добре. Скоро буду вдома. На добраніч!» – сказав він близьким.
Ці слова стали останніми. Наступного дня, 17 серпня 2026 року, в лікарні Києва серце Андрія Володимировича Редька зупинилося.
Він не встиг сказати рідним ще багато важливих слів. Не встиг здійснити плани, які залишалися попереду. Не встиг прожити ті роки, на які після повернення з полону так чекала його родина.
Але він назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його любив.
Андрій Редько пройшов через війну, бойові дії, поранення та полон. Він віддав Україні свої сили й здоров’я, захищаючи рідну землю та людей, яких любив.
Його життя було сповнене любові до родини, вірності побратимам, мужності та незламності.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України Андрію Володимировичу Редьку.
Низький уклін Герою. Світла пам’ять…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.