Наталія з позивним «Міла» колись працювала кравчинею на шосткинській меблевій фабриці «Катунь». Але її справжнє покликання – допомагати людям — проявлялося задовго до того, як вона одягнула військову форму.
Сьогодні жінка служить у 101-й окремій бригаді територіальної оборони Закарпаття та евакуює поранених українських захисників із найнебезпечніших ділянок фронту.
Історію військової медикині розповіли на сторінці бригади.
Наталія родом із мальовничої Миронівки на Сумщині. Ще в дитинстві вона мріяла стати лікаркою-хірургинею. Згодом працювала в медичній лабораторії, а потім доля привела її на меблеву фабрику в Шостці. Навіть там жінка не раз ставала тією, до кого зверталися по допомогу. Вона могла обробити звичайний поріз, а могла й урятувати колегу після серйозної травми на виробництві.
У 2014 році, коли її чоловіка-артилериста мобілізували, Наталія залишилася з маленьким сином, роботою та господарством. Довелося навчитися бути сильною, хоча думки про чоловіка, який перебував на війні, постійно тривожили.
Після 24 лютого 2022 року жінка зрозуміла, що хоче долучитися до захисту країни. Тоді їй відмовили у військкоматі. Проте від своєї мети вона не відмовилася.
Особливо гостро рішення прийшло у 2024 році. Біля будинку Наталії вибухнули два російські «шахеди». Тоді ж українські військові збили ворожу ракету. Пережите остаточно переконало жінку: вона більше не хоче просто чекати, поки війна торкнеться її дому.
Наталія звернулася до рекрутингового центру в Шостці. І вже наступного дня готувала документи для підписання контракту зі 101-ю окремою бригадою ТрО. Саме цей підрозділ захищав її рідну землю, тож питання вибору бригади для неї не стояло.
Відтоді в житті «Міли» – евакуації, поранені побратими, стабілізаційні пункти та постійна небезпека. Першим пораненим, якого вона вивозила, став військовий, який підірвався на міні «пелюстка» 14 березня 2025 року.
Ще одна важка евакуація відбулася взимку 2026-го, коли російський FPV-дрон атакував автомобіль «Білих ангелів». Доводилося працювати й на стабілізаційних пунктах під запеклими обстрілами, коли противник накривав позиції всіма доступними засобами ураження.
Ампутації, мінно-вибухові травми, важкі поранення – до цього неможливо звикнути. Проте в такі миті, говорить Наталія, власний страх відходить на другий план. Є лише завдання: надати допомогу, стабілізувати людину та виграти для неї час.
Але «Міла» рятує не тільки медичними навичками. Вона намагається знайти для кожного пораненого те, що допоможе не втратити бажання жити.
«Треба дати людині щось, за що можна зачепитися, щоб вона хотіла жити. Комусь — обіцянку одружитися, комусь — спогади про сім’ю та дітей. Шукаєш ту саму ниточку, за яку він триматиметься і боротиметься за життя», – ділиться військова.
Колись Наталія уявляла себе хірургинею. Сьогодні її дитяча мрія про порятунок людей здійснюється зовсім інакше – серед війни, небезпеки та важких випробувань. Але головне залишилося незмінним: вона продовжує боротися за життя інших.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.