Два тижні не дожив до свого 47-річчя: сьогодні Шосткинська громада знову схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи в останній путь Героя-земляка Андрія Рубаніка

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Вже 10 років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми могли жити.

На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі… Велике горе об’єднало людей, які зібралися, щоб провести в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, Андрія Рубаніка.

РУБАНІК АНДРІЙ ЮРІЙОВИЧ народився 25 серпня 1977 року в Шостці, середню освіту здобув у ЗОШ № 12. За словами рідних, улюбленим дозвіллям хлопчика було спілкування з природою. На вихідних і влітку Андрій охоче їздив у село до бабусі, допомагав їй по господарству, ходив до лісу по гриби та ягоди.

З дитинства він ріс спокійним, врівноваженим, працелюбним. Закінчив вище професійне училище № 19 за спеціальністю «Машиніст крану». Строкову службу проходив у складі прикордонних військ, боронив західний кордон України.

Після повернення з армії Андрій тривалий час працював у будівельній сфері, потім – у лісовому господарстві. Головною справою його життя була родина. Разом з коханою дружиною Оксаною чоловік ростив і дуже любив двох синів, Данила та Максима.

Він вмів цінувати сім’ю, всю роботу завжди робили разом і намагалися допомогти один одному. Розмірений, хазяйновитий, щирий, добрий… Таким Андрій Юрійович назавжди запам’ятається рідним, друзям, колегам. Його всі любили та поважали. А він, навіть перебуваючи у фронтовому пеклі, не забував поцікавитися справами рідних людей, передавав вітання колегам…

На захист України Андрій Рубанік став 11 березня 2024 року, виконував обов’язки обслуги механізованого відділення механізованого батальйону. На початку травня чоловік отримав комплексне осколкове поранення, але навіть у такому стані допоміг другу і витягнув його з полю бою.

Після тривалого лікування Андрій повернувся до своєї військової частини. Воював на Донецькому напрямку, потім боронив Чернігівську та Сумську область. Перебуваючи на Сумщині, не міг стримати своїх емоцій:

Тут все рідне! Рідна земля і люди рідні, зовсім інші!

На початку серпня чоловік зателефонував родичам і повідомив, що вирушає на серйозне завдання і з ним довго може бути відсутній зв’язок.

Все буде добре, не переживай!, – такою фразою він завершував розмову багато з ким: з мамою, синами, коханою дружиною…

У день загибелі, рано-вранці, зателефонував дружині і повідомив, що успішно вийшов з полю бою. Захотів особисто всіх обдзвонити та почути рідні голоси. Потім зв’язок обірвався на кілька днів…

Рідні отримали чорну звістку – їх Андрій героїчно загинув у бою, при захисті України. 11 серпня чоловік отримав поранення, не сумісні з життям. Віддав за Україну та кожного з нас найдорожче…