28 жовтня мама Артема отримала сумну звістку, що її син зник без вісти. Згодом надійшло офіційне повідомлення… Артем Володимирович Баранчук, старший солдат, помічник гранатометника батальйону оперативного призначення помер після отриманих поранень у бою біля населеного пункту Неліпівка Бахмутського району Донецької області. Трагічну новину для мешканців Шосткинщини повідомив міський голова Микола Нога.
Артем Баранчук з’явився на світ 6 серпня 1998 року в Шостці. Змалечку Артем відзначався добротою, чуйністю, відкритістю. Він зростав у любові і був маминою гордістю.
Прийшов час і, тримаючись за теплу мамину долоньку, він прийшов на навчання у школу №5. Там і досі з теплом згадують допитливі очі і дружній характер старанного учня і його неймовірне захоплення комп’ютерами.
Артем закінчив шкільне навчання і обрав спеціальність «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення». Її він отримав в держаному навчальному закладі «Шосткинський центр професійно – технічної освіти».
Після опанування професії доля закинула Артема до обласного центру, де він став працювати в Сумській виправній колонії. А далі – строкова служба в армії і прийняття справжнього чоловічого рішення.
Артем Баранчук підписує контракт з Першою Президентською бригадою оперативного призначення Національної гвардії України імені гетьмана Петра Дорошенка. Саме служба у Національній Гвардії України стала покликанням молодого чоловіка.
Згодом Артем був переведений до військової частини 2260 Національної гвардії України з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, де дуже відповідально ставився до виконання наказів військового керівництва.
Війна… Ця клята війна змінила життя багатьох чоловіків в України. Чорним крилом вона торкнулася і Артема Володимировича.
З лютого 2024 року Артем Баранчук виконував бойові завдання на Сході країни. У батальйоні оперативного призначення КАРНА відзначали Артема як виваженого і відповідального бійця. А він цінував бойових побратимів і не зважаючи на важкі умови, завжди намагався підтримати їх. У лютому Артем отримав важке поранення. Довге лікування протягом півроку, ще два місяці реабілітації – і він знов відправляється на передову, до своїх бойових друзів.
Якби важко не було, молодий чоловік не забував телефонувати найріднішій у світі людині – мамі. З нею у Артема був особливий зв’язок. Хоч і на відстані, мама завжди відчувала синову любов, турботу, повагу. А навзаєм надсилала щирі молитви і доброту.
Та доля виявилася безжальною.
Йому навічно 26 років… Схиляємо голови у глибокій скорботі та пошані.
Вічна пам’ять і вічна вдячність Герою!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.