У Шостці провели в останню путь 21-річного захисника України Савелія Петровича Сиденка. Молоде життя воїна обірвалося 29 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Великомихайлівка Дніпропетровської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.
Сьогодні рідне місто зустріло свого Героя на щиті. Провести Савелія в останню путь прийшли рідні, друзі, знайомі, побратими та небайдужі шосткинці.
Савелій народився 8 січня 2005 року у Шостці. Він був єдиною дитиною в родині. Мама самотужки виховувала сина, вкладаючи в нього всю свою любов, турботу та сили.
З дитинства Савелій ріс відповідальним, добрим і сильним духом хлопцем. Він був надзвичайно активним, допитливим, талановитим і завжди готовим прийти на допомогу.
У його житті було багато захоплень. Він любив музику, танці та спорт, особливо паркур і бокс. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №11, де здобув повну загальну середню освіту. Закінчив Шосткинську дитячу музичну школу №2 за фахом «Баян». Танцював у складі ансамблю сучасного танцю «Едем», який працює на базі Центру естетичного виховання.
Після школи вступив до Київського національного університету харчових технологій. Паралельно заочно здобував освіту у спортивному закладі вищої освіти за спеціальністю «реабілітолог».
Але ще з юних років Савелій мріяв про військову службу. Хотів вступити до авіаційного інституту. Мама, хвилюючись за єдиного сина, свого часу намагалася відмовити його від цієї мрії, адже розуміла, наскільки небезпечним може бути такий шлях.
Життя Савелія було сповнене руху. Він умів поєднувати навчання, роботу та улюблені заняття. Особливе місце в його житті посів спорт.
Савелій бігав марафони — від одного до 42 кілометрів. За свої спортивні досягнення отримав понад 60 нагород. Не зупинявся на досягнутому, мріяв про нові дистанції та планував взяти участь у півмарафоні за кордоном.
Працював консультантом у ТОВ «Марвел». Колеги та знайомі запам’ятали його працьовитим, позитивним, усміхненим і надзвичайно активним хлопцем. Савелій легко знаходив спільну мову з людьми, був товариським, відважним і щиро радів простим речам.
А вдома на нього завжди чекала його вірна чотирилапа подруга — собака Діна, яку лагідно називали Доцею. Вона разом із мамою любила ходити на вокзал зустрічати господаря. Для Діни Савелій був цілим світом, а його повернення додому — найбільшим щастям.
8 січня 2026 року Савелій приїхав до рідного дому, щоб відсвяткувати свій 21-й день народження. Тоді мама ще не могла знати, наскільки доленосними стануть найближчі дні.
За кілька днів син зателефонував їй і сказав: «Мамо, я пішов на контракт. Мамо, не хвилюйся…»
15 січня 2026 року Савелій добровільно підписав контракт за програмою «Контракт 18–24» та розпочав службу у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України.
Він любив військову справу і пишався своїм вибором. Навіть перебуваючи на службі, ділився з близькими своїми відчуттями:
«Ще один місяць контракту позаду. Все більше і більше починаю любити те, чим займаюся».
Солдат Савелій Сиденко проходив службу на посаді марксмена десантно-штурмового відділення. Для побратимів він був «Броватим» або «Сявою» — своїм, надійним, відважним хлопцем, на якого можна було покластися.
Мама згадує й інші слова сина, які тепер назавжди залишаться в її серці: «Це моя робота. Я на своєму місці…»
Савелій справді знайшов своє місце. Він хотів і надалі пов’язувати життя з військовою службою, професійно зростати, будувати військову кар’єру, ставати сильнішим і досвідченішим.
У нього були плани. Були мрії. Нові спортивні дистанції, подорожі, навчання, професійне зростання, військова кар’єра — і просто життя, яке у 21 рік лише починалося.
Та війна обірвала його шлях.
29 серпня Савелій Сиденко загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.
Йому був лише 21 рік.
Його мама втратила єдиного сина. Того самого хлопчика, якого ростила сама, у якого вірила і якому віддала всю свою любов.
І сьогодні, проводжаючи Савелія в останню путь, рідна Шостка прощалася не просто з молодим воїном. Вона прощалася з хлопцем, який умів жити на повну, мріяв, займався спортом, навчався, працював, любив свою родину і свідомо обрав шлях захисника.
Для побратимів він назавжди залишиться «Броватим» — відважним воїном і надійним товаришем.
Для друзів і всіх, хто його знав, — щирим, усміхненим, добрим і світлим хлопцем.
Для мами — назавжди її єдиним сином, її Савелієм.
Колись він сказав їй: «Мамо, дякую тобі за все — за моє дитинство, за те, що навчила мене життю…» Тепер ці слова житимуть у її серці разом із пам’яттю про сина.
Савелій Сиденко віддав найдорожче, своє молоде життя, захищаючи Україну. Його шлях обірвався надто рано. Але пам’ять про нього житиме — у серці матері, у спогадах друзів, у пам’яті побратимів, у рідній Шостці.
Світла пам’ять і вічна шана Герою. Спочивай з миром, Савелію…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.