Назавжди 31: Шосткинська громада провела в останню путь Захисника України Олександра Жидкова – військовослужбовця 32-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Сталева»

Для рідних Олександра Жидкова цей день мав би бути днем зустрічі. Після року болісного очікування вони сподівалися нарешті побачити його живим, почути голос, обійняти. Особливо чекала на тата його шестирічна донечка. Та замість довгоочікуваного повернення додому родина отримала найстрашнішу звістку – Захисник України загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині…

Олександр Володимирович Жидков назавжди залишиться у пам’яті рідних люблячим батьком, турботливим сином і братом, надійним другом та щирою людиною. А для України – мужнім воїном, який свідомо став на її захист і віддав за Батьківщину найдорожче – власне життя.

Олександр Володимирович Жидков народився 24 грудня 1993 року в місті Середина-Буда у багатодітній родині, де виховувалися четверо дітей. Він був старшим сином, турботливим братом та опорою для своїх рідних.

Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі №2. Після 9 класу вступив до Сумського національного аграрного університету, де здобув спеціальність «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» та кваліфікацію техніка-механіка сільськогосподарського виробництва.

Ще зі шкільних років Олександр захоплювався футболом. У дорослому житті любив активний відпочинок, цінував час із рідними та друзями, залишався відкритою, щирою і доброзичливою людиною.

Після навчання працював механіком в агрофірмі. Згодом переїхав до Києва, де став інструктором з водіння в автошколі. Колеги та знайомі згадують його як відповідального фахівця і людину, якій можна було довіритися.

Та найбільшим щастям для Олександра була його маленька донечка. Дівчинці було лише шість років. Він дуже любив свою дитину, пишався нею, турбувався про неї та мріяв бачити, як вона росте, дорослішає і здійснює свої мрії.

Таким його і запам’ятали рідні, друзі та колеги – працьовитим, товариським, добрим, цілеспрямованим, мужнім, справедливим і відповідальним. Олександр умів підтримати у складну хвилину, розрадити й допомогти. Був душею компанії — усміхненим, щирим і доброзичливим. Завжди намагався першим прийти на допомогу та не залишав близьких і друзів у біді.

29 травня 2025 року Олександра призвали на військову службу. У званні солдата він обіймав посаду старшого водія у складі 32-ї окремої механізованої «Сталева» бригади ЗСУ.

На захист України Олександр пішов свідомо, розуміючи відповідальність перед родиною, побратимами та своєю державою. Про його ставлення до військового обов’язку говорять і слова, які він залишив близьким:

«Якщо я не піду, другий, третій не піде… Нікому буде воювати та захищати Батьківщину».

Він виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, мужньо захищаючи Україну.

Із 22 серпня 2025 року Олександр вважався безвісти зниклим. Для його родини розпочався найдовший і найболючіший період – очікування. Батьки, брати, сестра та маленька донечка жили надією, що він повернеться додому, що ще буде можливість почути його голос, побачити усмішку, обійняти найдорожчу людину.

Але згодом родина отримала страшну звістку. Олександр Жидков загинув 22 серпня 2025 року в районі населеного пункту Леонтовичі Донецької області, захищаючи Україну. Його життя обірвалося у 31 рік.

Він не встиг здійснити багато своїх мрій, побачити, як дорослішає його донечка, провести з нею ще безліч щасливих днів. Але назавжди залишиться для неї татом, який любив її понад усе. Для батьків – сином, для братів і сестри — старшим братом та опорою, для друзів – людиною, на яку завжди можна було покластися, а для України – Захисником, який до останнього виконував свій військовий обов’язок.

Олександр Жидков повертається додому на щиті – назавжди Героєм.

Його життя стало частиною великої ціни, яку Україна платить за свою свободу та право на майбутнє. Пам’ять про Захисника житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.

Світла пам’ять Олександру Жидкову. Вічна шана та вдячність Захиснику України. Низький уклін Герою за мужність, відвагу та чин, який назавжди залишиться в пам’яті рідного краю та України.