Шосткинщина втратила ще одного свого Захисника. Віталій Леонідович Волянський, на позивний «Метал», загинув 6 жовтня 2025 року поблизу Сіверська на Донеччині. Понад дев’ять місяців його рідні жили між надією та страшним очікуванням, доки не отримали остаточне підтвердження загибелі воїна.
Віталій Волянський народився 6 лютого 1986 року в Гамаліївці. У родині, крім нього, зростала старша сестра. Навчався у Шосткинській школі №6.
З дитинства Віталій захоплювався футболом. Брав участь у змаганнях із командами сусідніх сіл, а його знання про футбол вражали навіть досвідчених уболівальників. Він міг поіменно назвати гравців багатьох українських та зарубіжних команд, не пропускав матчів і стежив за міжнародними турнірами.
Та футбол був далеко не єдиним захопленням Віталія. Він любив тварин, допомагав матері по господарству, захоплювався риболовлею, збиранням грибів та ягід. Рідні згадують його як добру, відповідальну й турботливу людину.
Певний час чоловік працював у будівельній сфері, згодом – у деревообробній промисловості на пилорамах Шосткинщини.
З початком повномасштабного вторгнення Віталій разом із родиною активно допомагав українським військовим. Волянські регулярно перераховували кошти на потреби захисників, допомагали плести маскувальні сітки.
«Якщо не воюю на фронті, будемо допомагати грошима та своєю працею», – говорив тоді Віталій.
5 травня 2025 року чоловіка призвали на військову службу. Після проходження підготовки, наприкінці червня, він став на захист України. Воював на Донецькому напрямку, обравши собі позивний «Метал».
Побратими та командування характеризували Віталія як відповідального, дисциплінованого й сумлінного військовослужбовця. Він мав високу мотивацію, професійно володів довіреним озброєнням і військовою технікою, відповідально виконував поставлені завдання.
У службовій характеристиці зазначається, що під час бойових дій Віталій проявляв себе як надійний і хоробрий військовослужбовець, який не губився перед труднощами та був прикладом для своїх побратимів.
Про фронтове життя Захисник майже нічого не розповідав рідним. Не хотів, щоб вони хвилювалися. Їхні розмови часто складалися лише з кількох коротких фраз.
«Не хвилюйся, у мене все добре!»
«Мені всього вистачає!» – Так Віталій заспокоював найдорожчих людей.
Він мріяв повернутися додому – обійняти маму, сестру та племінника, які були для нього найближчими людьми.
«Віталій був відкритою, доброю і скромною людиною. Він не мріяв ні про великий бізнес, ні про розкішні будинки чи автомобілі. Найголовнішою радістю його життя була проста і чесна праця, турбота про дорогих людей і можливість бути з ними поряд», — розповідає мама Героя Валентина Василівна.
На початку жовтня 2025 року зв’язок із Віталієм обірвався. Через кілька днів родина отримала страшну звістку: стрільця-помічника гранатометника механізованого батальйону Віталія Волянського було зараховано до списків безвісти зниклих.
Почалися довгі місяці очікування. Понад дев’ять місяців рідні жили надією, що Віталій живий і одного дня повернеться додому.
Але дива не сталося…
Стало остаточно відомо, що Віталій Леонідович Волянський загинув 6 жовтня 2025 року в районі міста Сіверськ Бахмутського району Донецької області, захищаючи Україну від російських загарбників.
Йому було 39 років.
Шосткинщина схиляє голову перед пам’яттю свого Захисника.
Віталій Волянський віддав життя за Україну, за рідну землю, за можливість його близьких та кожного з нас жити у вільній державі.
Вклоняємося у скорботі та шані пам’яті Воїна.
Вічна слава Герою!
Вічна пам’ять Захиснику України!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.