Військовослужбовець 2 Шосткинського полку Національної гвардії України, військовий музикант Андрій Вареник двічі отримував від долі шанс пов’язати своє життя зі службою у військовому оркестрі. Першого разу він відмовився від цієї пропозиції, обравши цивільну професію. Через багато років музика знову привела його до армії, а вже за два роки разом із побратимами він став на захист Чернігівщини.
«По закінченні Чернігівського музичного училища диплом спеціаліста вручав майор, диригент Чернігівського військового оркестру, який прямо на сцені запропонував приєднатися до лав штабного оркестру у Чернігові. Це було ще на початку 2000-х. Але доля визначила для мене інший шлях, який я вважав більш перспективним, і вирішив здобувати вищу освіту у фінансовій сфері», — розповідає Андрій.
Після отримання освіти він тривалий час працював за спеціальністю. Водночас музика ніколи не зникала з його життя й завжди залишалася улюбленим хобі.
«У 2020 році доля знову внесла свої корективи. Через 15 років я зустрівся з диригентом Шосткинського військового оркестру, який запропонував прийти на службу в оркестр 2 Шосткинського полку. Цього разу я погодився. З 2020 року я на службі», — говорить військовослужбовець.
До повномасштабного вторгнення підрозділ забезпечував музичним супроводом стройову підготовку, брав участь у державних та місцевих заходах. Водночас військовослужбовці постійно підвищували рівень бойової підготовки.
«Початок війни був несподіваним, як і для більшості українців. У день початку війни наш підрозділ збирався виїжджати на навчання. Як завжди, по сигналу “навчальна тривога” починалися збори, але в той темний ранок вони почалися на годину раніше і вже по сигналу “бойова тривога”. Тобто війна для мене почалася з перших хвилин», — пригадує Андрій.
На початку повномасштабного вторгнення підрозділи 2 Шосткинського полку вирушили у бік Чернігівщини, щоб боронити північні кордони держави. Група, до складу якої входили дев’ять музикантів-стрільців та два гранатометники, зайняла позиції у селі Количівка.
«Ми утримували КПП на перехресті трьох важливих напрямків. Головним завданням була оборона підступів до Чернігова та утримання важливих логістичних шляхів», — згадує захисник.
Окремо він із вдячністю говорить про підтримку місцевих жителів, які з перших днів повномасштабного вторгнення допомагали українським військовим.
«Прості люди, добрі, душевні, ніколи не стояли осторонь. Вони брали активну участь у підготовці та облаштуванні позицій оборони, допомагали необхідними інструментами й матеріалами, робили коктейлі із запалювальною сумішшю, забезпечували провіантом. У той час було не до їжі й не до сну, кожна година була важлива для облаштування позицій та блокпоста», — розповідає військовослужбовець.
У пам’яті Андрія назавжди залишився ранок 7 березня 2022 року.
«Ми знаходилися на одній із селищних вулиць, розмовляли із суміжниками-танкістами після безсонної ночі. До нас підходили місцеві люди, пропонували каву, щось перекусити та зарядити телефони від генератора, бо електрики вже не було. Саме того ранку до мене підійшла літня жінка, насипала у мою кишеню освяченої благовіщенської солі з маком і тихо промовила: “Хай Бог береже”».
Того дня російська колона спробувала прорвати українські позиції.
«Завдяки злагодженій роботі підрозділів та підтримці місцевих жителів ворожа колона була розбита і знищена вщент. Щільність вогню була дуже великою, летіло звідусіль і все що тільки можна», — пригадує гвардієць.
Через деякий час настала незвична тиша, яку порушували лише поодинокі вибухи боєкомплекту у догоряючій ворожій техніці.
«Справжнім дивом для мене стало те, що втрати були мінімальними, а головне — того дня всі залишилися живими, окрім непроханих гостей. Так, без поранених не обійшлося, і вже в госпіталі я пригадав ту жінку, яка зранку насипала мені в кишеню благовіщенську сіль. Хто знає, що мене вберегло і врятувало, але я дуже часто чую серед військових: “На війні атеїстів немає”», — ділиться Андрій Вареник.
Він з особливою вдячністю згадує жителів Количівки, які у найскладніші дні підтримували українських захисників.
«Я дуже вдячний жителям села Количівка за підтримку і окремо тій жінці, яка молилася за нас».
Сьогодні Андрій продовжує службу на тій самій посаді військового музиканта 2 Шосткинського полку. І хоча музика завжди була справою його життя, нині найбільшою нагородою для нього та його побратимів є зовсім інше.
«Як би незвично це не звучало для музиканта, але ми з нетерпінням чекаємо тиші й спокою. Це буде найдорожча нагорода для всіх нас», — підсумовує Андрій.
За матеріалами Військова частина 3022 Національної гвардії України.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.