У прикордонному Хуторі-Михайлівському дитинство давно проходить під звуки сирен і сповіщень про небезпеку. Тут діти навчилися швидко збирати речі до укриття, продовжувати дистанційне навчання після тривог і знаходити власні способи долати тривогу та невизначеність.
Для сестер Святослави та Мирослави Котових таким способом стала творчість. Через малюнки дівчатка передають любов до рідного краю, зберігають віру в мирне майбутнє та показують Україну такою, якою хочуть бачити її після перемоги – квітучою, світлою і вільною.
Дівчатка навчаються у місцевій школі та вже мають вагомі творчі досягнення. Їхні роботи неодноразово відзначали на всеукраїнських конкурсах дитячого малюнка, а деякі з робіт потрапляли до сотні найкращих в Україні.
12-річна Святослава малює з дитячого садка. Особливу роль у її захопленні відіграла бабуся Світлана, яка показала онуці, що малюнок може бути справжнім мистецтвом.
Найчастіше Святослава зображає природу рідного краю – ставки, квітучі галявини, знайомі пейзажі. Водночас їй подобається створювати власні казкові сюжети та образи. Серед її досягнень – перемога в обласному турі конкурсу «Іссик-Куль – колискова моя: природа у творчості Чингіза Айтматова», а також звання лауреатки кількох всеукраїнських конкурсів малюнків.
Молодша сестра Мирослава, якій цьогоріч виповнилося 9, також із захопленням бере до рук олівці та фарби. Саме соняшник став головним героєм її конкурсної роботи, яка принесла перше місце на Всеукраїнському конкурсі дитячого малюнка «Відважним воїнам і рідній Україні – любов і шана вдячної дитини!».
«Я намалювала величезний соняшник. Усередині нього сидить дівчинка у віночку, а на плечах у неї синьо-жовта накидка, як наш прапор», – говорить Мирослава.
Про свою перемогу вона говорить по-дитячому щиро: коли побачила результати конкурсу, затамувала подих, а разом із нею раділа вся родина.
Сестри часто малюють разом і називають себе справжньою художньою командою. Вони показують одна одній нові роботи, радяться щодо деталей та підтримують творчі ідеї одна одної.
Війна внесла свої корективи у життя родини. Святослава зізнається, що через постійні тривоги, загрозу обстрілів і необхідність ховатися в укриття довелося швидко подорослішати. Навчання відбувається дистанційно, а уроки інколи перериваються через сигнали повітряної тривоги. Найбільше дівчинці бракує живого спілкування з друзями та однокласниками. Водночас творчість допомагає впоратися з хвилюванням.
«Малювання – це мій спосіб заспокоїтися й відчути, що все обов’язково буде добре», – розповідає школярка.
Мирослава також знаходить розраду у творчості. Коли сумно, вона малює, читає книжки або ліпить із пластиліну. Найбільшим щастям для себе дівчинка називає родину, можливість навчатися та дім, де поруч улюблені кіт Марс і пес Рекс.
Найбільша мрія Святослави сьогодні мирне й тихе небо над головою, щоб українські діти більше не здригалися від звуків сирен, не переривали уроки через повітряні тривоги та могли просто насолоджуватися дитинством. Мирослава ж мріє про безтурботні літні канікули, прогулянки з друзями, походи до лісу й парк, де знову лунатиме дитячий сміх.
Через свої малюнки дівчата передають любов до рідного краю, вдячність тим, хто його захищає, та віру в те, що після всіх випробувань Україна обов’язково буде вільною, сильною і квітучою. І поки дорослі наближають перемогу, дитячі картини Святослави та Мирослави зберігають те, заради чого варто боротися – мрію про мирне майбутнє для кожної дитини.
За матеріалами Сумської обласної військової адміністрації.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.