Два роки та три місяці чекала душа Захисника Максима Гармаша повернення його на малу батьківщину. Сьогодні Шосткинщина зустрічає свого вірного сина на колінах – у скорботі та глибокій пошані…
Гармаш Максим Олегович народився 17 жовтня 1989 року у с. Миронівка Шосткинського району. Там пройшло його дитинство, там залишилися найкращі спогади молодого життя. Активний юнак захоплювався футболом та приймав участь у спортивних змаганнях. Іншою пристрастю була автомобільна техніка та електроніка. Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Шосткинського професійно-технічного училища № 10 та отримав спеціальність електрика.
Строкову службу проходив у складі ракетних військ (м. Черкаси). Протягом тривалого часу чоловік працював у будівельній сфері. Відповідальний, старанний, надійний – він завжди намагався допомогти рідним і друзям. Був турботливим сином, а пізніше – чоловіком і батьком у власній родині. У 2018 році Максим одружився на коханій дівчині Юлії, у любові та злагоді підростала їх донечка Анастасія (їй зараз 6 років).
Повномасштабну війну чоловік зустрів у Львові, де працював на той час. З 19 травня 2023 року наш земляк приєднався до лав Національної Гвардії України. За бойовий позивний обрав «Малой» – так його називали друзі з юності. Воював на Запорізькому напрямку. На фронті виконував обов’язки навідника-оператора батальйону оперативного призначення, був заступником командира бойової машини.
Відважний і самовідданий воїн, він ніколи не вихвалявся своїми вчинками. Проте неодноразово ризикував життям, вивозячи з-під обстрілів поранених і полеглих побратимів. Заповітною мрією нашого земляка було повернення додому після Перемоги, тихе та розмірене життя у колі найдорожчих людей. За цю, просту та далеку мрію, він кожного дня дивився в очі смерті та людському горю. За словами дружини Юлії, її чоловіку пропонували пройти додаткове навчання і продовжити службу, але не на передньому краї. Він відмовився: «Я своїх побратимів не кину!».
У вересні 2023 року Максим приїздив у відпустку до Шостки. Обіймав рідних, посміхався, радів зустрічі (яка виявиться останньою). На фронт чоловік вирушив 7 жовтня. Рівно через місяць, 7 листопада, він загине на полі бою як Герой – під час виконання штурмових дій на території Запорізької області… Вранці того чорного дня Максим наче передчував щось недобре. Подзвонив багатьом (батькам, дружині з донькою, кумам, друзям), спілкувався по відео-зв’язку (що бувало дуже рідко).
«Буде тяжкий бій. Буде гаряче. Але не переживайте. Все буде добре!», – такими стали останні слова Максима до близьких людей.
Слава Герою!Слава воїну Світла та його родині!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.