Під час повернення з бойового спеціалізованого завдання наш земляк отримав поранення, несумісні з життям. Ворожий БпЛА обірвав життя Героя у Краматорському районі Донецької області. Світла душа Воїна відлетіла у засвіти 20 серпня цього року… Сьогодні Шосткинська громада на колінах провела в останню путь свого земляка, захисника України Сергія Терещенка. Церемонія прощання із загиблим відбулася у селищі Вороніж.
Терещенко Сергій Вікторович народився 15 серпня 1976 року у селищі Вороніж. Він був середнім із трьох братів, тримаючи «рівновагу» між старшим і молодшим. Навчався у Воронізькій ЗОШ №1. Улюбленим предметом у школі була не фізкультура чи праця, а історія. Він завжди цікавився минулим, подіями та людьми, які змінювали світ. Після отримання неповної середньої освіти Сергій вступив до Шосткинського ДПТНЗ, згодом перевівшись до ПТУ-42 у рідному селі. Після отримання професійної освіти юнак там же почав працювати слюсарем, на цукровому заводі.
З 2011 року до березня 2024 наш земляк працював у будівельній сфері на затребуваних напрямках. Встиг попрацювати і малярем-штукатуром, і плиточником, і зварювальником, і мулярем. Найбільшим захопленням Сергія були бджоли. У саду родини стоїть багато вуликів, і саме там він проводив левову частку свого вільного часу. Єдине, заради чого він довго «пропадав» у телефоні, — це читання інформації про бджіл, догляд за ними та секрети пасічництва. Якщо у вихідний день о 7й ранку його вже не було в будинку, то можна було бути певним: він працює біля вуликів, цілком занурений у улюблену справу. Сергій мав ще одну важливу рису — він умів захоплюватися всім, до чого торкалися руки: від садівництва з будівництвом до роботи з технікою, завжди знаходячи натхнення у створенні та вдосконаленні.
2 травня 1998 року наш земляк одружився на коханій жінці, яка для нього була найкращою у світі. Ще з молодих років він наполегливо й щиро домагався її уваги, і зрештою досягнув свого — створив міцну родину. У подружжя народилося двоє дітей — дочка та син, і саме вони стали найбільшою цінністю і справжнім щастям. За словами родичів, Сергій Вікторович мріяв добудувати та облаштувати свій дім — зробити його затишним і спокійним місцем для всієї родини. Він часто уявляв, як разом із дружиною зможе насолоджуватися тишею та спокоєм, няньчити онуків, радіти їхнім першим крокам та словам. Саме ця мрія була для нього найбажанішою та найтеплішою.
Дочка й син не раз жартома чули від нього знайоме запитання: «Коли вже будуть онуки?», — і за цими словами завжди відчувалася його тепла надія й велике очікування родинного щастя. У ставленні до рідних Сергій завжди вирізнявся особливою добротою та щирістю. Він любив усіх без винятку, ніколи не відмовляв у допомозі та завжди знаходив можливість виручити у скрутну хвилину. Для нього сім’я була понад усе, і кожен родич знав, що може покластися на нього. Серед друзів Сергій був душею компанії — відкритий, життєрадісний, з гарним почуттям гумору. Його щиро поважали та любили, бо поруч із ним завжди було легко, тепло й надійно.
6 червня 2024 року чоловік встав на захист Батьківщини. Він ніколи не тікав і не ховався, завжди казав: «Хтось же має захищати дім і своїх рідних». Сприймав свій обов’язок спокійно й відповідально. На фронті виконував обов’язки майстра по ремонту безпілотних авіаційних комплексів, воював на Донецькому напрямку.
У війську Сергій користувався високим авторитетом та довірою побратимів. Для багатьох він став не лише другом, а й справжньою опорою. Дехто з них говорив: «Він для нас як батько — завжди захищав, підтримував і водночас научав, як своїх дітей». Мудрість, відвертість і готовність підставити плече робили його особливим у колективі.
Низько схиляємо голови у скорботі і пошані… Вічна пам’ять і вічна вдячність нашому захиснику!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.