“Думала, як усі, що виїду з України ненадовго, але вже три роки я там, а син тут”, – розповідає шосткинка Катерина Дербенко. Влітку 2022 року, рятуючись від війни, вона виїхала до Фінляндії, де багато років проживав її син, маючи фінське громадянство. А до цього було життя в Шостці, яку з початку повномасштабної війни взяли в облогу.
Це було таке жахіття. Кожен з шосткинців добре пам’ятає той час. У нас був інтернет, ми знали, що відбувається в Охтирці, що робиться в Бучі, Ірпіні. Але ми були тут. Я волонтерила, – згадує жінка.
Шостка, березень 2022 року
Пані Катерина зі своєю собачкою перейшла жити до своєї родички, бо вдома одній було страшно. Разом жінки вирішили допомагати нашим військовим. У перші дні великої війни хлопці потребували всього: від зброї до тарілки супа. Шосткинці несли й везли до волонтерського центру все, що могли і мали – овочі, консервацію, сало, випічку… Катерина зі своєю сестрою Антоніною щодня випікали до сотні пиріжків й відносили їх у волонтерський центр, звідки випічку розвозили по блокпостам.
Шостка, квітень 2022 року
Турбуючись за маму, син Катерини наполягав аби вона виїхала з України до нього, у Фінляндію. Але Шостка була в облозі, працював єдиний “зелений коридор” по якому евакуювалися люди.
Тоді я виїхати не змогла. Підійшла, подивилася, а там одні дітки і старші люди. Я ще з собачкою, вирішила залишитися… Коли ми вийшли з облоги, син зразу ж приїхав до мене. Залишив роботу, дім, залишив дві курки на господарстві. Приїхав і сказав: “Мама, збирайся, виїжджай до мене у Фінляндію”.
Шостка, березень 2022 року, “зелений коридор”
Катеріні нічого не залишалось, як прислухатись до прохань сина та виїхати за кордон. Сергій до дому у Фінляндію, вже не повернувся, уклав контракт з Національною гвардією України і пішов на фронт. По сьогоднішній день він воює в лавах ЗСУ. Через своє іноземне громадянство отримав позивний «Фін».
Фінляндія, м.Варкаус
Пані Катерина дісталася до будинку сина у невеличкому містечку Варкаус, яке знаходиться за 350 кілометрів від Хельсинки в середній полосі Фінляндії. У Варкаусі проживає 19 тисяч 600 мешканців та 400 біженців з України. Місто займає чималу територію – 560 квадратних кілометрів. Стоїть там єдиний 13-ти поверховий будинок. Колись то була водонапірна башта, яку перебудували у житловий будинок. Всі інші – не більше чотирьох поверхів.
Тому що там холодно. Будинки невисокі, щоб зберегти тепло. Зима полярна. Літа всього два місяці. Я виїжджала до України, там тільки почалася весна, розквітли конвалії, – розповідає Катерина.
Фінляндія, м.Варкаус
Жінка говорить, що фіни з великою повагою ставляться до українців. Росіян не люблять і це у них склалося вже історично. З початком повномасштабної війни в Україні негативне ставлення до росії у фінів ще більше загострилося. Розселяючи українських біженців, вони врахували всі нюанси для подальшого комфортного життя за кордоном, наголошує пані Катерина.
Наших українців якось так скупчили у центрі міста, щоб до офісу “Червоного Хреста” було недалеко. Якщо ти похилого віку, враховують всі нюанси. Я теж не молода людина, але у нас є набагато старші. Жінці з Сєвєродонецька, Аллі Георгієвні, 90 років. Її квартира просто поруч з супермаркетом, щоб вона вийшла й зразу потрапила туди.
Фінляндія, м.Варкаус
Катерині довелося відмовитися від проживання у великому будинку сина, бо це занадто дорого. Курей, які залишилися у господарстві, віддала до зоопарку і переїхала до невеличкої квартири, яку їй надали від Червоного Хреста. Так як вона була з собачкою, її поселили на першому поверсі для зручності вигулювати песика.
У кожного емігранта є куратор, який допомагає у вирішенні різних питань. Українці зустрічаються один з одним в офісі “Червоного Хреста”, знайомляться й починають товаришувати “домами”, розповідає Катерина.
Я вже там третій рік, тому наше коло спілкування вже розбилося за інтересами. Особисто я товаришую з художниками. Нажаль, поетів немає, – з усмішкою говорить Катерина.
У зв’язку з тим, що мені вже багато років, на роботу мене не взяли, хоча я хотіла. Тільки вчусь. Ходжу на курси, вивчаю фінську мову, а також займаюся тими справами, які мені подобалися на Батьківщині.
Фінляндія, м.Варкаус. Ліс
А подобалися жінці прогулянки по лісу, збір грибів і ягід. Рідні місця Шосткинщини знала, як своїх п’ять пальців, бо десятки разів пройшла знайомими стежками. Катерина родом з хутора Місіков, що біля селища Вороніж.
Фінляндія – це таке велике село, можна сказати. Оскільки я родом з Вороніжу, навіть з хутора, мене це не напружує, як інших. Може тому й малюю. Я творча людина, тому що виросла у лісі, у полі. Дуже це люблю, – поділилася з нами Катерина.
На велисопед і до лісу. Вже знаю місця. Але там сопки і ліс такий, що можна зайти і не вийти. Далеко від дороги не ходжу, але місця у мене є, де я точно наберу грибів! Навіть знайшла суницю, де вона там росте, хоча її мало. Дуже багато чориниці, брусниці, малини, лохини. Це такі ягоди, які ростуть там, на півночі.
Фінляндія, м.Варкаус. Ліс
Фіни, виявляється, споживають не всі гриби. Навіть “білі” не мають такої популярності, як “лисички”. Фінською вони мають мелодійну назву – “кантарелла”. Коштують “лисички” 70 євро за кілограм.
Ще у Катерини з’явилося нове захоплення – риболовля. Зізнається, – в Шостці ніколи цим не займалася і подумки не мала, що це її так зацікавить. Для цього жінка навіть придбала човен з веслами. Рибу, яку спіймає, роздає. “Бо куди її дівати?”, – говорить вона.
У сина великий катер, але я ж його не потягну, тому й купила весловий човен. Там озеро на озері! Між озерами є сполучення. По цим каналам можна дістатися до Північного Льодовитого океану.
На одному з озер я поставила човен. Туди доїжджаю велосипедом або з кимось на машині. У мене спинінги і на черв’яка!
А черв’яків пані Катерина копає на подвір’ї сина за господарчими будівлями. В основному ловить судака, якого з задоволенням споживають й фіни.
Художні роботи Катерини Дербенко
Катерина ще захоплюється малюванням. Свого часу навчалася у Шосткинському університеті третього покоління на мистецькому факультеті класу живопису, де викладав відомий місцевий художник Володимир Афонін. Всі роботи, які створила жінка, залишилися вдома, у Шостці. Минулого року син пані Катерини отримав відпустку і приїхав до неї у Фінляндію, привізши з собою її картини.
Виставка у художній галереї Варкауса з роботами Катерини Дербенко
Всі роботи пані Катерини були виставлені в художній галереї Варкауса. Деякі з них вона продала, якісь подарувала. Організувати виставку допомогла їй землячка з України, Тетяна Куренін, яка мешкає у Фінляндії багато років, вона одружена з фіном.
Фіни люблять мої роботи. Тетяна теж виставляла свої ляльки, якими займається вже давно. Вона брала участь у міжнародних виставках. У неї це виходить дуже класно! Її багато хто знає у Варкаусі, як творчу людину, майстриню. Допомагала нам Тетяна зібратися у великій залі галерії на Різдво.
За три роки проживання у Фінляндії, пані Катерина брала участь у чотирьох виставках. Крім того, наші українці поповнили фонд музею Варкауса, створивши відділ української культури, де є історія й нашого міста, Шостки, зразки вишиванок, рушників. Катерина Дербенко зробила презентацію цього відділу. Їй надіслали з Шостки відезапис з виступом нашого народного колективу “Жайвір”.
Фіни запросили тільки нас, українців, створити таку експозицію у музеї. Вони хочуть, щоб ми залишили свій слід в історії їхнього міста. Я дала інтерв’ю у друкованому вигляді. Розповіла, що ми пережили, коли розпочалася війна. І не тільки я дала інтерв’ю, інші люди теж.
Вони хочуть, щоб у них залишився й текстовий матеріал, і відео. У них багато проекторів. Відео транслюється просто на стінах музею. Тепер наш “Жайвір” буде співати у музеї Варкауса.
Хор, який організували вимушені емігранти з України
Сталося так, що Катерина познайомилася з родиною українців, які мешкали у селі біля Горлівки на Донеччині, а зараз з трьома дітками переховуються від війни у Фінляндії. Чоловік і жінка – викладачі музики. Катерина запропонувала їм організувати хор. Все вийшло. Репертуар хору – українські народні і класичні пісні.
Ми виступали і дуже вдало. Колись наспівали на 5 тисяч євро. Відправили гроші на фронт. Начебто це так, для розваги. Але це дуже важливо для кожного з нас, – говорить жінка.
Виставка у художній галереї Варкауса авторських робіт Катерини Дербенко
Три роки Катерина не приїжджала до рідного міста. Зараз вона тут. Всього на декілька днів. Зустрілася з родичами, друзями. Навіть з’їздила на пленер з групою місцевих художників аматорів, з якими товаришує. Не ховаючи сліз, говорить, що саме найкраще – це вдома: “Боже, яке це щастя! Де б не було добре, повірте мені, дім – це тут”.
Алея Слави м.Шостка
За час, поки вона не була вдома, найбільше вразив цвинтар у Садовому мікрорайоні, Алея Слави з десятками могил наших захисників. Не менше емоцій викликав у жінки той факт, як створює свої картини її подруга Алла Кричевська: “Вона лежача, малює під цими сиренами. Лежить і малює”, – зі сльозами на очах розповідає Катерина.
Хочу побажати цим жінкам і всім українцям здоров’я, душевних і фізичних сил, щоб усе витримати.
У дорогу до Фінляндії пані Катерина збирається не з пустими руками, вона везе більше двох десятків картини своїх друзів. Адже є домовленість, що протягом місяця в художній галереї Варкауса буде працювати виставка робіт шосткинських художників.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.