Ім’я нашого земляка Івана Абрамова, етнографа, письменника, педагога, дослідника, нажаль, мало відоме в українській історії, хоча його вклад в збереження національної спадщини безцінний. Іван Спиридонович уродженець селища Вороніж, завдячуючи місцевим краєзнавцям його ім’я відроджується. 15 років тому вони почали займатися дослідницькою роботою, вивчаючи життя та діяльність свого видатного земляка.
Одна з центральних вулиць, де стоїть його будинок, за нашим поданням змінила свою назву. Вона стала вулицею Івана Абрамова. На будинку, де він народився і проживав, нам вдалося відкрити пам’ятну дошку. Все це відбулося, в далекому тепер вже, 2010 році, – розповідає місцева краєзнавиця Тетяна Рязанова.
Іменну табличку на будинку родини Абрамових було встановлено до 50-річчя з дня смерті Івана Спиридоновича. Тепер же, до 150-річчя з дня народження Івана Абрамова, до селища Вороніж приїхали науковці, краєзнавці, педагоги, мешканці громади, аби взяти участь в краєзнавчій зустрічі. Такого масштабу вшанування пам’яті нашого етнографа ще не було.
Олег Бабенко, член правління Спілки краєзнавців України, член Національної спілки письменників України зазначив, що сьогодні ім’я Абрамова не надто відоме.
Але давайте скажемо відверто, хто сьогодні відомий чи на слуху із тих велетнів духу, які творили Україну українською в тяжкі часи російської імперії і радянського союзу. Сьогодні, на превеликий жаль, ми мало звертаємося до спадщини таких, як Абрамов і мене дуже тішить, що Шосткинська громада і селище Вороніж пам’ятають того, хто уславив у віках свою малу Батьківщину.
Іван Абрамов ріс в україномовному середовищі і його бажання не загубити свою ідентичність було непереборним. Під час краєзнавчої зустрічі Леся Іванченко, кандидатка історичних наук, членкиня Національної спілки краєзнавців України зачитала рядки зі спогадів Абрамова, як російська імперія та тоталітарний радянський союз забороняли українську мову та літературу.
Любов до рідної мови та популярізацію української культури не пробачав радянський режим. Івана Спиридоновича у 1933 році було репресовано за розповсюдження краєзнавчої літератури за справою «Дело славистов», з вироком – до 3 років заслання.
Відбувши покарання в Тюмені, Івану Абрамову винесли заборону проживання у столицях і великих місцях. Він повертається до рідного Вороніжу, де починає займатися дослідницькою роботою, їздить в експедиції та друкує свої фольклорно-етнографічні публікації.
Володимир Тищенко, коли Іван Спиридонович повернувся до рідного селища, був підлітком, він вчився у 5 класі, добре пам’ятає свого вчителя та їх археологічні експедиції. Володимир Іванович говорить, що його образ – це завжди білий фрак, коренастий, невисокого зросту чоловік.
Він був людиною великого розуму. Стільки доброти! Ми росли після війни, батьків не було, такі, можна сказати, хлопці з вулиці, але він настільки був доброю та розумною людиною, що зумів зачарувати нас своїм ставленням і працею.
Іван Абрамов за своє життя надрукував велику кількість етнографічних нарисів, книжок, де були зібрані пісні, обряди, опис побуту містечка Вороніж. Він до кінця свого життя не полишав пера. У шосткінській газеті «Зоря» писав етнографічні статті. Залишив у спадок краєзнавець й унікальні фото Вороніжу та його мешканців, які робив сам.
Місцеві краєзнавці, готуючись до “круглого столу”, зібрали невелику кількість книжок з бібліотеки Абрамова, фото з сімейного альбому, на яких молодий Іван Семенович зі своєю жінкою, його брат, родичі. Всю експозицію виклали на столику для ознайомлення.
У Івана Абрамова була велика бібліотека. Як згадує його учень, Володимир Тищенко, “від підлоги до стелі” стояли полиці з книжками. Але після смерті краєзнавця бібліотека загадково зникла. Володимир Іванович припускає, що на той час у них завідував відділом культури якийсь Андрєєв, “не чистий на руку”, от він “за одну ніч вивіз всі книжки”, які згодом, та і в наш час, з’явилися на аукціонах за великі кошти.
Аби поповнити невелику колекцію літератури з бібліотеки Абрамова, яка є нині у воронізьких краєзнавців, гостя краєзнавчої зустрічі, Надія Подоляка, кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри літератури, історії культури та журналістики Ніжинського державного університету ім.М.Гоголя подарувала місцевим краєзнавцям книжку Миколи Шрамченка, уродженця Вороніжу, письменника та етнографа. Прикметно, що за кошти родини Шрамченків у Вороніжі побудовано дві церкви.
Для нас, краєзнавців, ця книжка – така цінність! Бо це історія нашого Вороніжу. Микола Олексійович писав, який був Вороніж на початку 19 століття. Він згадував свій рід Шрамченків. Це дуже великий та видатний рід, який дав багато науковців, журалістів, – наголосила місцева краєзнавиця Тетяна Рязанова.
Присутня на зустрічі внучата племінниця Івана Спиридоновича, Ніна Ігнат’єва, поділилася спогадами про свого дідуся та розповіла про останній день його життя. За словами Ніни Ігорівни, він був добрий і привчав її, маленьку дівчинку, бути слухняною.
Покладе на полицю з книжками цукерки і говорить: “Будеш слухати бабусю, отримаєш цукерку”… Він дуже був хорошим.
Помер Іван Абрамов у 1960 році у віці 86 років. Поховали його у рідному Вороніжі, там, де покояться його предки. До могилки українського фольклориста та письменника приходять місцеві краєзнавці, родичі та земляки. Відвідали поховання й учасники круглого столу, поклавши на надгробок квіти.
На згадку про краєзнавчу зустріч, учасники зробили загальне фото біля будинку Івана Абрамова у Вороніжі на центральній вулиці, яка названа на його честь.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.