Сьогодні Шосткинська громада на колінах проводжала в останній путь свого сина – молодого, відважного, вірного Україні Романа Любимського: Прощалися з воїном на його батьківщині, у селі Клишки

Трагічну звістку повідомив жителям громади міський голова Микола Нога:

Любимський Роман Сергійович відійшов у Вічність 25 серпня. Йому назавжди буде 25 років і один день…

Любимський Роман Сергійович народився на День незалежності України, 24 серпня 1999 року. Дитинство хлопчика пройшло у рідному селі Клишки Шосткинського району. Тут він відвідував дитсадок, закінчив школу.

Професійну освіту здобув на базі Шосткинського центру професійно-технічної освіти, за напрямком «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва».

Строкову службу проходив у артилерійських військах. За словами рідних, Роман з дитинства активно цікавився технікою і міг відремонтувати будь-який мотоцикл або автомобіль. За жвавий, активний характер і за прагнення справедливості односельці називали його «Ван Дамом».

Роман завжди легко знаходив з людьми спільну мову, мав багато друзів, був товариським і мав відмінне почуття гумору. У складних обставинах промовляв своє улюблене: “Прорвемося!”.

З 2020 року молодий чоловік підписав контракт з військовою частиною та боронив Україну в найгарячіших ділянках. На всі запитання відповідав: “Ховатися, як деякі, не збираюся!”.

На фронті виконував обов’язки майстра обслуги артилерійського взводу, користувався беззаперечним авторитетом серед бойових побратимів і військового керівництва.

До «майстра Романа» за допомогою зверталися представники інших підрозділів, адже чоловік вмів лагодити техніку на «відмінно». Найкращі роки молодості Роман віддав захисту рідної землі. Нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» та медаллю «Ветеран війни. Учасник бойових дій».

Він змінювався на очах, дорослішав, ставав більш серйозним і врівноваженим. “На війні швидко дорослішаєш”, – обмовився він колись матері. Навіть у критичній ситуації Роман не забував про фронтових товаришів, виніс на собі декількох поранених бійців з полю бою.

Перебуваючи вдома під час короткої відпустки, купував турнікети не тільки для себе, але і для побратимів.
Він дуже мріяв, щоб війна з окупантами закінчилася нашою перемогою. Мріяв повернутися додому, одружитися на коханій дівчині. Обійняти рідних, проїхатися селом…

Свій ювілейний День народження Роман провів на бойовому завданні. Після повернення ввечері подзвонив мамі: “Щось мені так тяжко на душі… Покажи мені по відео наш двір і нашу хату”ю Побачив рідне подвір’я та будинок, улюблений мотоцикл, маленького песика, якого подарувала кохана дівчина… Наче побував вдома, був дуже задоволений, довго балакав з матір’ю.

Наступного дня наш земляк вирушив знову на бойові позиції, зранку написав нареченій і мамі «Доброго ранку»… і зв’язок обірвався. Що з сином сталася біда, родичі дізналися наступного дня.

Доземний уклін родині, яка виховала нашого захисника і Героя!
Щиро співчуваємо всім, хто знав і любив воїна Світла, людину з великою душею!