Уявити Севрюка Сіверського без його вірного друга, коня, – неможливо. Він з ним був всюди: на подвір’ї, у лісі, на полі, навіть у місто приїжджав не на звичній автівці чи двоколісному транспорті, а на коні. “Дай Севрюку коня–він і з пекла втече…!”, – написав він в одному зі своїх дописів у Фейсбук.
А ще Сергій безмежно любив свій край, все життя присвятив створенню екологічних проєктів, боровся за збереження лісу, природи Шосткинщини, де він народився і виріс, де сотні років жили його предки.
Сергія Рубаника, дипломованого ветеринарного лікаря, багато хто знав як Севрюка Сіверського. Майже два десятка років тому він створив Громадську організацію “Фікс” (фонд історико-культурної спадщини Сіверщини), а також чудову садибу “Медовий гай” у селі Землянка, де довелося побувати багатьом шосткинцям.
Пан Сергій всіх гостей садиби пригощав унікальними напоями зі сталого меду, які виготовляв за давнім рецептом своєї бубусі. Взагалі-то екоактивіст сповідував культуру вживання хмельних напоїв. Свої вироби популярізував на виставках-ярмарках. І це була візитівка Севрюка Сіверського.
Народився Сергій Рубаник у Шостці, але весь вільний час проводив на природі. Ліси рідних Локотків знав практично до кожної стежинки. Сидячи на дев’ятому поверсі міської квартири, Сергій мріяв як найшвидше втекти до бабусиної хатини у Локотках, де приволля, ліс, луки.
Кожна галявина, чудернацька сосна чи заховане серед дерев лісне озеро навколо сіл Макове, Собичеве, Землянки – для Севрюка Сіверського, як відкрита мапа. Ставши дорослим, жага до природи, до всього живого набула більш констуктивного та дієвого характеру.
Він мріяв розвивати на території “Медового гаю”, у с.Землянка, центр гармонізації людини з довкіллям, відродити традиції бортництва, дати можливість всім бажаючим покуштувати дикий мед. Ще у чоловіка була мрія закласти тут регіональний ландшафтний парк.
Сергій Рубаник завзято боровся з тими, хто нещадно вирубував ліс, знищував недолугим аграрництвом землю. За це він був для декого незручним, йому чинили перепони, зазіхали на його життя та найрідніших. Багато хто пам’ятає зухвале вбивство вірного його товариша, коня, на прізвизько Владик. Тварину збила вантажна машина, яка перевозила ліс.
Втрата вірного коня не вибила Севрюка Сіверського з сідла. Він продовжував жити за незмінними правилами, відповідального ставлення до довкілля. Завдяки людям доброї волі у нього з’явився незаїзжений Чорноок Вороний, з яким він, та вірною собакою, пройшов тривалий сеанс ландшафтотерапії сіверським Подесенням, вже будучи онкохворим. І навіть в цій непростій ситуації він залишився борцем. В одному з останніх дописів Сергій Рубаник запропонував створити для хворих людей “Сіверську Здравницю”.
Цим дописом на власному прикладі маю на меті донести вже захворівшим людям і таким, що ні, але вже з пораненою душею, аби не зневірювалися в цей час хаосу! Будьте сильні!Хоча воно, звісно, всякий настрій буває.
Воно, бач, Божого замислу зразу не осягнути!.. Ану ж погляньте, яку близько двохсоткілометрову, незабутню подорож вдалося здійснити чарівним сіверським Поліссям убогому й недужому дещо тепер Севрюку! В якому має таки бути створена Територія Гармонії, Природи та Людяності! А який досвід дещо придбав!..
А може з цього який проєкт проросте соціально-благотворчий? Типу “Сіверська Здравниця”.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.