Вчора, 14 жовтня, команда Гуманітарного центру Проліска – Конотоп знову приїхала до прикордонного селища Есмань, щоб передати матеріали для екстреного ремонту житла від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Під час цієї поїздки волонтерів вразила історія бабусі з мелодійним іменем — Євдокія. Її приклад стійкості став символом надії, якою хочеться поділитися з усіма.
Євдокія — жінка старого гарту. Її життя йшло спокійним ритмом: ранковий чай біля вікна, де видніється зелений сквер, читання улюблених книжок та вечори на лавці біля будинку. Та війна раптово увірвалася в її світ, перевернувши все догори дном.
Рідне селище, колись тихе і квітуче, перетворилося на поле бою. Вибухи стали частиною щоденної реальності, а сирени — постійним супутником. Євдокія згадувала дитинство, коли тривога була лише словом з підручника історії. Тепер вона відчувала її на власній шкірі, бігаючи в підвал під час обстрілів.
Спочатку було страшно. Серце вистрибувало з грудей від кожного гучного звуку. Але з часом прийшла звичка, а з нею — холодна розважливість. Пані Євдокія навчилася жити в новій реальності. Вона облаштувала підвал як прихисток: постіль, свічки, запаси води, кілька книг і фотографії рідних. Тут жінка проводила більшу частину часу, очікуючи закінчення повітряної тривоги.
Сусіди по підвалу стали новою родиною. Вони ділилися хлібом, розмовами, спогадами. Разом співали, щоб заглушити вибухи, разом молилися, просячи миру. Євдокія, найстарша серед них, стала їхньою опорою. Спокійний голос жінки заспокоював наляканих дітей, а теплі руки дарували відчуття безпеки.
Одного разу під час чергової повітряної тривоги в підвал прибігла маленька дівчинка, онука сусідки. Вона була дуже налякана, з очима, сповненими жаху. Євдокія взяла її на руки, притиснула до себе і почала тихо наспівувати колискову. Дівчинка поступово заспокоїлася і заснула. Дивлячись на її мирне обличчя, Євдокія зрозуміла, що життя триває, незважаючи ні на що. За ради таких дітей, заради майбутнього треба вистояти.
Війна змінила жінку. Вона стала сильною, незламною. Не боялася нічого, крім втрати близьких. Вона вірила, що війна закінчиться, і вони знову зможуть вийти на сонце, подихати свіжим повітрям і насолоджуватися життям. А до того часу вона буде жити, боротися і вірити — в перемогу, в мир, у людей.
Це історія про силу людського духу, здатність виживати в найскладніших умовах, про любов і підтримку, які допомагають людям залишатися людьми навіть у найчорніші часи.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.