На Шосткинщині, у селі Землянка, Березівської громади є історико-етнографічний музей. Створили його жителі села на честь своєї землячки, дворянки Пелагеї Литвинової-Бартош, яка у 19 столітті вивчала українські традиції та звичаї.
Побувати в унікальному історико-етнографічному музеї я мріяла вже давно. Читала про нього ряд публікацій та дивилася відеорепортажі, але побачити на власні очі та поспілкуватися з організаторами культурного простору наживо вкрай хотілося.
Зібравши команду людей, які цікавляться історією нашого краю, ми поїхали до Землянки. Подолавши майже 30 км по бездоріжжю, повз маленькі лісові села й хутори з десятком хат, через годину ми були біля музею. Перше, що кинулося у вічі – це будинок, в якому розмістилася історико-етнографічна спадщина села. Трохи менше, ніж півтора століття тому його будували для сільського священника. Вже за радянських часів тут була сільська рада, школа, пошта, навіть церква.
Зустрів нас на порозі музею місцевий автентичний гурт “Панянки з Землянки” на чолі з художнім керівником ансамблю та одночасно керівницею історико-етнографічного простору Оксаною Анісімовою. Жіночки вбрані у національний одяг. Сорочки вишиті традиційним місцевим візерунком.
Пані Оксана провела оглядову екскурсію по подвір’ю музею та навколо сільської церкви, що стоїть поруч. Звичайно, ми відвідали історико-етнографічний музей, створений на честь видатної землячки Пелагеї Литвинової-Бартош.
Цікаво, що до 2017 року організатори цього культурного простору навіть не знали, що у них у Землянці в середині 19 століття жила фольклористка, етнографіня, яка створила навчальні посібники для дітей та надрукувала десятки дослідницьких етнографічних матеріалів у популярних на той час виданнях.
Коли у 2017 році розпочалась декомунізація, нам треба було перейменувати головну вулицю нашого села, яка носила назву Леніна. Ми хотіли знайти щось своє, нашу родзинку. Згадали, що старожили розповідали про дворянку, яка вчила дітей азбуці, а дівчат вишивати. Окрім цих розповідей про Пелагею Литвинову-Бартош інформації в селі більш не було. Ми “полізли” в Google і почали читати про неї… Коли дізналися, наскільки відома у нас землячка, то дуже здивувалися, – розповідає завідувачка музею Оксана Анісімова.
Сумнівів про те, яку назву буде мати центральна вулиця села ні у кого не було. Згодом небайжужі мешканці Землянки вирішили створити музей на честь відомої землячки Пелагеї Литвинової-Бартош. Знайшли для цього пусте приміщення на однойменній вулиці, де колись була пошта. Громадою зробили ремонт і в 2019 році відкрили музей. Деякі старовинні речі перенесли з кімнати-музею, яка була у сільському Будинку культури.
Коли люди дізналися, що ми збираємо експонати у новостворений музей, вони стали нести нам з домівок стародавні знаряддя праці, колиски, вишиті рушники. Крім того, ми самі шукали по старих, закинутих будинках якісь цікаві речі, – поділилася пані Оксана.
Музей в Землянці наповнений артефактами. Деякі для нас були відкриттям, а з деякими ми вправно впоралися, як то рубель, яким прасували білизну. Але найбільше тут пишаються експонатами, пов’язаними з Пелагеєю Літвіновою-Бартош. Адже в Україні – це єдиний музей на її честь.
Серцевиною музею стали праці Пелагеї. Ми почали шукати їх, вони були розкидані всюди, як блудливі діти. Найбільша їх частина – в Києві, в архівах інститута краєзнавства та фолькростики імені Рильського. Перші копії збірників “Южнорусский орнамент” з надрукованими статтями Литвинової-Бартош та її “Азбуку” для народних шкіл нам подарувала Леся Іванченко (членкиня Національної спілки краєзнавців України, кандидатка історичних наук) та її колега, історик Леонід Проценко,- розповідає керівниця музею.
Особливо цінують у музеї працю етнографині “Весільні обряди та звичаї в селі Землянка Глухівського повіту на Чернігівщині”. У збірці зібрано 27 старовинних весільних обрядів. Оксана Анісімова говорить, що вона стала ініціаторкою створення гурту “Панянки з Землянки”, перш за все, щоб відтворити весільні обряди. Зокрема, це “печення короваю” та “ділення короваю”.
Саме ці обряди були відтворені у реальному житті, на весіллі у моєї доньки. Я про це мріяла і ми це зробили! Хочу, щоб ці обряди жили, вони настільки цікаві й калоритні, – поділилася пані Оксана.
Ми також доторкнулися до елементу відтворення весільного обряду. Учасниці гурту “Панянки з Землянки” провели майстер-клас з ліплення пташок з тіста для весільного короваю. Як ведеться за обрядом, жіночки заспівали пісню: “Ніхто не вгадає, Ніхто не вгадає, що в нас в короваї. Три фунти мучиці, три ложки водиці та три фунти масла, яєць півтораста“.
Не менше тут пишаються справжнім ткацьким станком, на якому вправно працює Ганна Науменко, показуючи, як плетуться килимки. Жінка говорить, що працювати на верстаті її навчила свекруха і вона вже півстоліття займається ткацтвом. Цю майстерність пані Ганна передала своїй дочці, Людмилі, яка крім ткацтва опанувала ще коврову вишивку.
Спробували й ми себе за ткацьким станком. Виявляється, – це не проста робота, треба мати неабиякий досвід та хист. Гостя музею, Вікторія, наважилася сісти за верстат, промовивши: “Я б із задоволенням цим займалася”. За допомогою майстрині їй вдалося проложити декілька рядків килимка.
Нині у музеї з’явився куточок з експонатами сучасної війни, особливо бере за душу простріляна каска українського бійця. “Ми проводимо ярмарки на допомогу ЗСУ… Жінки приносять свої поробки, вишивки. Зібрані кошти передаємо нашим хлопцям”, – говорить Оксана Анісімова.
За часів життя Пелагеї Литвинової-Бартош у Землянці проживало три тисячі людей, нині там – 250 мешканців. У 12 разів зменшилося населення в селі, але ніяк не зменшилася самоідентифікація та бажання пізнавати своє коріння, не завжаючи на те, що цим займаються декілька жіночок, які вже зуміли прославити рідне село.
Завершуючи розмову з керівницею музею, поцікавилася планами на майбутнє, запитавши: “Чи не складно зараз утримувати музей?”.
А кому зараз легко, – відповідає пані Оксана. Те, що до нас приїжджають люди, от ви сьогодні завітали, говорить, що ми все робимо правильно. А в планах – створити історико-етнографічний музейний комплекс.
У музей Землянки приїжджають екскурсії не лише з навколишніх міст, як от ми із Шостки, а й зі столиці. Завідувачка закладу впевнена, що вони втілять в життя заплановане і будуть ще приймати гостей з-за кордону, як це було до війни.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.