Назавжди 49: Шосткинщина втратила ще одного свого сина - Нацгвардійця Владислава Родітєлєва

Владислав Родітєлєв був людиною, яка жила серцем — тихо, щиро, без зайвих слів, але з великим добром усередині. Його знали як надійного друга, турботливого чоловіка, людину, що завжди приходила на допомогу й ніколи не шукала конфліктів. Любив природу, спокій лісу, риболовлю та прості радощі життя — аж доки війна не змінила все.

У 2024 році він став на захист України. Пішов не заради слави — а тому, що інакше не міг. Загинув як Герой, але залишив по собі те, що сильніше за смерть: любов, приклад гідності й світлу пам’ять у серцях рідних. Сьогодні шосткинці провели в останню свого земляка-захисника.

Родітєлєв Владислав Володимирович народився 2 лютого 1979 року. Сім’я хлопчика була багатодітною – крім нього тут підростало ще двоє братів. Після закінчення школи № 5 Владислав вступив до Шосткинського професійно-технічного училища № 10 та успішно опанував спеціальність токаря.

Строкову службу проходив у м. Десна (зв’язківець). Після повернення додому Владислав деякий час працював на одному з провідних заводів Шостки, потім – на приватному підприємстві.

Добрий, порядний та людяний, співчутливий, щедрий – саме таким згадують чоловіка його родичі та друзі. «Він ніколи не відгукувався про когось погано, всі проблеми намагався вирішувати мирним шляхом… Завжди був готовий прийти на допомогу», – зі сльозами на очах згадують нашого земляка близькі. Дуже любив природу. Найбільшою насолодою після трудового тижня були прогулянки лісом і збирання грибів, риболовля на місцевих водоймах.

Вже у дорослому віці він зустрів кохання свого життя, Тетяну. У турботі та злагоді пара прожила 6 щасливих років, але втрутилася війна…

У лютому 2024 року Владислав підписав контракт з Нацгвардією і приступив до виконання обов’язків в одній з військових частин Сумщини. З 18 серпня цього року воював під Покровськом, виконував обов’язки водія.

Прощаючись з коханою жінкою, він промовив: «Наперед нічого не загадую… Навколо війна… Але обіцяю тобі, що повернусь!». На превеликий жаль, цього ніколи не сталося.

Останній раз Тетяна спілкувалася з чоловіком 26 жовтня цього року. Наступного дня у військову автівку, якою керував Владислав, прицільно влучив FPV дрон. Наш земляк отримав комплексні, надтяжкі поранення. Лікарям у Дніпрі довелося ампутувати обидві ноги та руку. Всі дуже сподівалися на диво, але організм чоловіка не витримав такого величезного навантаження… 29 жовтня, через добу після операції, о 4:30 ранку ще одна світла душа приєдналася до Небесного воїнства.