Міський голова Микола Нога виклав пост “Дорога Кості” на своїй сторінці у Фейсбук, де розповів про свою останню зустріч з Героєм України Костянтином Куликом, з яким Шосткинщина попрощалася 15 серпня.
Повернувся з котельні, зруйнованої ворогом. Підхожу до виконкому, а перед входом стоїть якийсь чолов‘яга в військовій формі. Звернув увагу – форма нова, підігнана, міцна статура військового, він просто лицар! Дивлюсь в обличчя, знайоме… Боже… це Костя!
Доля зводила нас багато разів ще в часи АТО. Він завжди був активний, в перших рядах. В більшості підрозділів був розвідником. Чую слова: «Впізнали? Рад бачити вас» Обнялись, сильна рука потискає мої долоні. «Поранення кульове отримав, лікуюсь…» Коротко про друзів, побратимів, про негаразди на фронті.
Встигаю запропонувати йому допомогу, від якої він по-простому, відмовився… В той же час повернувся до мене обличчям і чую такі слова: « Миколо Петровичу, виступите на мітингу, за мене, якщо загину…»
Мені захотілось закричати…, але стримав себе, тихо відповів, поклавши руки на його сильні плечі: «Костя, не думай про погане». Відповіді від нього так і не почув… Костя просто пішов…
Ще якийсь час дивився, як він віддаляється, його статура запам’яталась своєю силою і пружністю…
Поринув з головою в проблеми сьогодення. Не звернув особливої уваги, коли наступного дня, зовсім рано, зателефонувала жінка, з черговим проханням. «Костя помер, я в Конотопі. Допоможіть»
Дав відповідні доручення допомагати, організовувати, необхідне… Зовсім був шокований, коли в обід прийшла ця жінка, виявляється його мати, щоб узгодити похоронні процеси…
Дійсно помер, від зупинки серця той самий Костя, який лічені години тому говорив зі мною! Боже! Милостивий, як же так! Навіщо…. Він же такий сильний, він потрібен на фронті зі своїм військовим досвідом і вмінням!!!
Похоронна процесія була дуже важка. Хоронили відразу двоїх воїнів, вони обидва були Героями…
Говорити було дуже складно, горло стискалось комком, якоюсь магічною силою…
Перед очима стояв Костя… Пройшло вже декілька днів, з голови не виходить думка “Як же так..?” Чому він приходив? Він передчував, що серце не витримає..? Десять років війни, з незначною перервою – це занадто.
Згадуються дні, коли Костя зі своїми побратимами організовували оборону під Новоташківкою! Тримали довгими місяцями Авдіївку… Майорське і Зайцево, Веселе під Харковом…
Пам’ятаю його завжди з усмішкою, великої внутрішньої сили Воїна…
Ось на таких Українських бійцях, Героях тримається наша Армія… Костя й надалі буде з Україною, тримати оборону, бути прикладом справжнього Воїна, Героя, але вже там, на небесах! Слава Богу! Слава Україні! Слава Героям!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.