«Був справжнім»: у невимовній скорботі Шостка прихилила коліна  перед  25-річним командиром взводу Антоном Стукалом

Антон Стукало народився 21 вересня 1998 року у селищі міського типу Чупахівка Охтирського району Сумської області.

 Батьки сприймали його народження, як подарунок долі, тому зробили все, щоб Антон  ріс здоровим, веселим, добрим та лагідним.

Освіту майбутній воїн почав здобувати з 2004 року у школі №8. Хлопця вабили техніка та спорт, захоплювали сильні і мужні люди, у яких він вчився наполегливості у досягненні мети. Його завзятість надихала і спонукала брати приклад.

Любов до спорту привела Антона у  2008 році до спортивного класу школи №4, де він займався баскетболом і легкою атлетикою. Після травми у 2010 році став навчатися у школі №1, яку і закінчив у 2015 році.

Ще одним захопленням юнака була поезія, він складав вірші та неперевершено, проникливо читав реп. Колискові пісні мами Наталі, її любов і віра відгукнулися у душі Антона почуттям безмежної вдячності до найріднішої людини у світі, саме їй він присвятив одну із перших своїх пісень.

Юнак ріс у спадковій педагогічній родині, педагогічна діяльність якої охоплює 3 покоління учителів, тому після закінчення школи вирішив продовжити сімейну традицію – стати вчителем фізичного виховання.

У 2015 році вступив на факультет фізичного виховання Сумського державного педагогічного університету, але роки його навчання припали на часи початку АТО, тому хлопець у 2017 році кардинально міняє свій життєвий шлях – стає до лав Національної гвардії України.

Для цього Антон перевівся на заочне відділення факультету  фізичного виховання Глухівського педагогічного університету та підписав контракт.

 Все, за що брався Антон, давалось йому легко. Адже за характером він був дуже комунікабельний, веселий, відкритий душею.

За спогадами рідних юнак випромінював радість, добро, підтримував друзів теплим словом, дотепним жартом,  допомагав тим, хто цього потребував, умів брати на себе відповідальність, намагався приймати виважені рішення. Антон був світлою, лагідною людиною, люблячим сином, онуком і татом, вірним другом і братом.

Під час навчання у місті Суми зустрів дівчину, у яку закохався. Незабаром молоді люди одружилися, чекали на двійню.

 Але доля готувала для них черговий іспит: діти народилися передчасно, через 8 днів одна із дівчаток померла, а друга донечка до сьогоднішнього дня продовжує боротьбу за життя.

У 2019 році Антон вступив до Академії національної гвардії України на командно-штабний факультет. Під час навчання виявив себе як відповідальна, дисциплінована, товариська людина.

Початок повномасштабної війни Антон зустрів у Харкові і одразу, будучи курсантом, став на захист Батьківщини. Має нагороду «За оборону міста-героя  Харків».

У березні 2023 року курсантське життя закінчилося прискореним випуском та врученням дипломів Президентом України Володимиром Зеленським.

За розподілом Антон потрапив до 1-ї Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» на посаду командира взводу.

Бойове хрещення прийняв у районі Білогорівки Луганської області. За проявлений героїзм та мужність лейтенант Стукало отримав нагрудний знак «За відвагу  в службі». Неодноразово Антон (позивний «Маріо»)  давав інтерв’ю кореспондентам телевізійної служби новин.

За час служби проявив себе як відповідальний офіцер, що на перше місце ставив збереження життя своїх підлеглих. По-іншому він себе не мислив, це відзначали побратими лейтенанта Антона Стукала, серед яких він користувався беззаперечним авторитетом.

Після ротації з листопада 2023 року мужній воїн ніс бойову службу в районі Серебрянського лісу. У рідкі хвилини затишшя перша звістка для улюбленої  мами: “У мене тут все добре”.

Із найпекельніших точок він умів розказати їй про свою синівську любов букетом квітів, неочікуваним подарунком, теплим словом. Часто надсилав рідним фото пейзажів скаліченого лісу. Будував плани на майбутнє, мріяв про щасливе життя. У його дописах для близьких звучали іронія і радість,  філософські роздуми і віра в майбутнє.

5 травня у світлий день Пасхи герой був поранений, але того ж дня повернувся в стрій.

7 травня 2024 року стало справжнім ударом для всієї родини – ворожий снаряд обірвав на злеті життя 25-річного воїна.

За проявлену мужність нагороджений медалями « За оборону рідної держави» та «Ветеран війни».

У невимовній скорботі схиляємо голову перед мужністю захисника України Антона Стукала, справжнього патріота, відданого сина Батьківщини.

Вічна пам’ять герою!