Чи не щодня можна побачити цю жінку на квітнику, який вона розкопала обабіч тротуару по вул. Центральна Рада. Метр за метром і шматок землі перетворився у квітучу клумбу. Завжди поряд з жінкою собачка і вона з лопатою чи сапкою, висаджує все нові й нові квіти, створюючи власний ландшафтний дизайн на квітнику.
На цьому газоні зроду не було клумб, хіба що саджанці дерев, які почали висаджувати три роки тому. Прийнялися не усі. Деякі продовжують боротися за життя, чіпляючись корінням у неродючий грунт. Звернула увагу, що у центрі розбитого квітника теж росте невеличкий саджанець. Підхожу до жінки, яка працює на клумбі, знайомлюся, починаємо спілкуватися.
Он бачите, по центру росте малесенький дубок. Ми прийшли у жовтні минулого року з членами нашої громадської організації “Родини воїнів світла”, це батьки та родичі загиблих військовослужбовців, садити деревця. Оскільки я живу тут поряд, мені дістався цей район. Я посадила на честь мого сина оцей дубок і вирішила за ним доглядати, – розповідає Тетяна Миколаївна.
Син пані Тетяни, Юрій Ладинський був призваний на військову службу у липні 2023 року. Військовій справі навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Закінчив з відзнакою фахові курси тактичного рівня з підготовки офіцерського складу. Йому присвоїли звання молодший лейтенант та призначили на посаду командира кулеметного взводу стрілецької роти.
Юра говорив, що ховатися від повістки не буде. Якщо призвуть до армії, піде на фронт. “Це нижче за мою гідність ховатися і бігати”, – поділилася пані Тетяна, згадуючи слова сина.
Наприкінці листопада 2023 Юрій Ладинський був направлений захищати державу на авдіївському напрямку Донецької області. Через півтора місяця, 30 грудня, він загинув у бою.
Мого сина було нагороджено орденом Богдана Хмельницького. Я пишаюся тим, що в мене така дитина, світла і золота, – зі сльозами на очах говорить Тетяна Миколаївна.
Ви про мене не пишіть, розкажіть про мого сина, який він був чуйний, сміливий, всебічно розвинений, завжди з посмішкою на обличчі. Люблячий син. Як він любив рідну землю, природу!
Висаджений на честь сина дубок прийнявся. Пані Тетяна приходила до нього всю зиму і весну, просила, щоб він жив, бо там немає родючого грунту. На квітнику наносна земля, яку принесла самотужки жінка.
І він ожив! Був мертвий, а потім ожив. Я по колу дубка висадила білоцвіт весняний, це карпатська квітка, аналог нашого підсніжника. Потім посадила пролісок сибірський, такі синенькі квіточки. Гуляла щодня з собакою і раділа цвітінню. А тоді одного разу вирішила розкопати тут клумбу. “Це, Юра, ти мені підказуєш це зробити”, говорю синові.
Пані Тетяна за освітою біолог. Розповідає, що в Івоті у них дача, де 50 відсотків землі під городиною, а друга половина – у квітах: “Гектари різних квітів!”. Коли жінка вирішила відвоювати шматок землі у цілини, звернулася у магазинчик, який стоїть поруч, щоб продали їй цупку лопату, розкопати дерн. Продавчиня – колишня учениця Тетяни Миколаївни, подарувала їй лопату.
Я тією лопатою за декілька тижнів перекопала цей морох. Воно трошки перепріло. Потім кожен цей кремях перетряхувала. Можна сказати, тут жила, але я це зробила, досягла своєї мети. Придумала якийсь свій дизайн. І де воно тільки взялося? Саджу квіти і поливаю їх сльозами. Розмовляю тут подумки з сином.
Дуже прикро чути жінці, коли хтось, проходячи повз, кидає образливе: “Що, города немає, лазиш тут!”. А вона продовжує свою святу справу, створює красу на честь своєї кровиночки, синочка, який тепер тільки у материнських спогадах та на фото.
От як виховувати таких людей, – задає риторичне питання пані Тетяна. Ось виховую ось так, красою, яку треба берегти і цінувати, заради чого б вона не робилася. У мене сумна історія краси.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.