Життя Вадима Дейкала обірвалося трагічно, але пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях рідних, друзів та всіх, хто мав честь його знати. Добрий, відважний і невтомно активний, він завжди прагнув допомагати іншим і жити на повну. Для багатьох Вадим був не просто другом або колегою – він став прикладом сили, відданості та справжньої людяності.
Старший солдат Дейкало Вадим загинув 23 листопада у Житомирській області. На слизькій, розмоклій від дощів дорозі автівка виявилась безпорадною… В результаті отриманих в ДТП травм чоловік помер на місці. Сьогодні Шосткинська громада провела в останню путь свого відважного Героя.
Дейкало Вадим Анатолійович народився 13 липня 1985 року у с. Чапліївка Шосткинського району, у багатодітній родині. Змалечку хлопчик ріс активним і завзятим, захоплювався спортом. Після отримання середньої освіти навчався у Шосткинськогому профтехучилищі № 10 за спеціальністю «Електрик».
Справжньою школою дорослого життя стала строкова служба. Після повернення з армії Вадим тривалий час працював у Києві в будівельній сфері (монтажник металопластикових конструкцій). У вільний від роботи час полюбляв ремонтувати автомобілі та мобільні телефони – і собі, і численним друзям та родичам. А інколи це його «хобі» ставало другою професією та додатковим заробітком.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, в березні Вадим був в числі шосткинських добровольців, які бажали стати на захист України. За іронією долі, дата відправки чоловіка на військову службу співпала з його Днем народження… Того року Вадим святкував 37… Після проходження навчань наш земляк боронив Батьківщину у складі мотострілецького батальйону. За роки війни побував на Сумському, Харківському, Донецькому та Луганському напрямках. За бойовий позивний обрав собі «Масей» – так по селу називали його батька, а потім всю їх родину.
Останній раз родичі бачилися з Вадимом у жовтні цього року, коли він приїздив у коротку відпустку. Добрий, надзвичайно жвавий, товариський, відкритий – таким він назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто знав і любив… Найбільшою мрією чоловіка було закінчення війни, повернення з фронту його самого та брата. Спокійне життя під мирним небом вільної України, щаслива доля для своєї донечки Вікторії…
Щирі співчуття родині Захисника і всім, для кого його смерть стала болючою втратою!
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.