3 березня перестало битися серце старшого солдата Геннадія Пономаренка – добровольця, учасника бойових дій та щирої людини, яку добре знали і поважали у Шостці. Його життя було сповнене випробувань, боротьби та любові до родини й України.Сьогодні, 6 березня, шосткинці провели в останню путь свого Героя…
Геннадій Миколайович Пономаренко народився 13 листопада 1977 року у Шостці. Сім’я була багатодітною — у турботі та злагоді тут зростали троє дітей. Хлопець навчався у Шосткинській школі №5, із захопленням відвідував спортивні секції з боксу та хокею на траві.
Упродовж життя Геннадій Миколайович працював на різних роботах — від будівельника до пекаря та тістоміса. Після отримання професії водія категорій А, В, С деякий час працював у Києві у сфері будівництва. Згодом вступив до Київського інституту житлово-комунального господарства, де заочно навчався за напрямком «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування». Пізніше став частиною колективу кондитерської фабрики «ROSHEN».
Родина була для нього найбільшим сенсом життя, але водночас і найбільшим випробуванням. Протягом кількох років Геннадій Миколайович відчайдушно боровся за життя маленького сина, який страждав на тяжку та небезпечну хворобу. Згодом родину спіткало ще одне горе – не витримало серце коханої дружини. Так чоловік залишився один на один із долею, виховуючи трирічного сина.
«Доброзичливий, любив життя, піклувався про родину. Завжди допомагав друзям і сусідам, щиро любив тварин і природу. У вільний час їздив на рибалку, цікавився історією. Гена був людиною щирою, відкритою та різнобічною — любив картини й книжки, але водночас охоче допомагав по господарству. Він завжди був веселим і багато посміхався. Мріяв мати хорошу родину та жити мирно», — розповідає сестра Олена.
Початок російської агресії чоловік сприйняв як особисту відповідальність. У травні 2015 року він добровільно став на захист України в зоні проведення АТО. Воював на території Донецької області, брав участь у бойових діях. У різні періоди служби виконував обов’язки водія, кулеметника військової розвідки та старшого навідника гранатомета.
Після повернення до Шостки Геннадій Миколайович певний час працював пекарем у магазині «ЕКО маркет».
24 лютого 2022 року він разом з іншими шосткинцями вже стояв у черзі до військкомату. Як батько-одинак чоловік не підлягав мобілізації, однак добровільно взяв до рук зброю і вирушив на фронт. Захищав Україну на Харківському та Донецькому напрямках, брав участь у боях за Маріуполь і Бахмут.
Через сімейні обставини через півтора року Геннадій Миколайович був змушений перервати службу. Після повернення працював в одному з відділень «Нової пошти».
Наприкінці 2024 року чоловік знову став до лав Сил територіальної оборони. Брав участь у боях як старший оператор-навідник. Після складного поранення пройшов кількамісячну реабілітацію, однак згодом повернувся до служби та продовжив боронити рідну Сумщину.
Серед колег і командування Геннадій Пономаренко користувався високим авторитетом. За сумлінну службу та взірцеве виконання військових обов’язків у різні роки був нагороджений орденом «За мужність», почесним нагрудним знаком «За мужність і незламність…», медаллю «Ветеран війни. Учасник бойових дій», медаллю «За участь в антитерористичній операції».
Востаннє родина спілкувалася з Геннадієм 28 лютого, коли він приїздив до Шостки у коротку відпустку. За словами рідних, чоловік був у доброму гуморі – жартував, обіймав близьких і друзів: сина Назара, маму, сестру, бойових побратимів. Ніхто тоді не передчував біди.
Через два дні, 3 березня, серце захисника зупинилося. Серце, якому протягом життя довелося витримати стільки випробувань, що їх вистачило б на кілька людських доль. Та попри всі труднощі він ніколи не скаржився. Його блакитні очі завжди світилися теплом і надією, а обличчя осяювала щира усмішка.
Пам’ять про захисника, який віддав частину свого життя боротьбі за Україну, назавжди залишиться у серцях шосткинців.
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.